Блаженніший Святослав,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Думаю, після перемоги України цілий світ довго вивчатиме секрет стійкості українського народу. Але що видно і очевидно вже і зараз: скрізь – чи то Київ, чи Харків, Одеса, Миколаїв чи Львів – у наших людей можна побачити дуже глибоку мотивацію, яка надає глибокого сенсу нашій стійкості.

Так, ми всі, уся країна, переживаємо жахливий біль війни, ми не можемо змінити цих обставин, але можемо змінити своє ставлення до них. І всі в один голос кажуть: нам не потрібно чужого, але й свого ми не віддамо, ми захищаємо своє.

І народ готовий захищати своє великою ціною. Це дуже шляхетний порив великої любові до свого рідного, до України.

Ми, християни, розуміємо, що джерелом нашої стійкості є сила Божа, яка діє у тілі Церкви. Тому ми молимося: хто молиться, той встоїть, каже наш народ. Але я бачив багато людей, які, можливо, не є практикуючими християнами, чи не мають чіткого релігійного фундаменту, але вони бачать ціль і мету своєї боротьби у жертовній любові — до своєї Батьківщини, рідних, друзів. І ця любов, за яку вони готові віддати життя, є джерелом стійкості.

Як бачимо на прикладів росіян, гріховна мотивація краде сили. А ось любов, яка є в українцях, ці сили генерує і примножує.

Друга складова стійкості українців – намагання послужити ближньому. Тоді наша любов до Батьківщини стає дуже конкретною, втіленою.

Коли ми бачимо потребуючого, коли бачимо жертв цієї війни, ці конкретні люди надають нам чіткості бачення і розуміння змісту нашого болю і страждання, чіткості мети, задля якої вартує боротися, стояти, жити і вмирати.

Ті вищі цінності, про які ми часто говоримо, справді є тим внутрішнім орієнтиром, компасом і джерелом нашої мужності. Бо ми маємо за кого віддавати своє життя.

Якби наша боротьба не мала змісту, якби ми не відчували тих цінностей, заради яких вартує жити, мабуть, такими стійкими, як ми сьогодні є, ми б не були.