о. Василь Рудейко

Євангельський уривок несподівано зазвучав новими сенсами нині. Вирішив записати, щоб не забути.

Христа запитують про те, чого Його учні їдять і п’ють, тоді як учні Івана Хрестителя постять і моляться? Воістину важливе запитання! Його можна чути в наших церквах повсюдно. Ми ж мусимо прагнути до однозгідності у духовних практиках. Хіба не один в нас Господь, заради Якого ми все це робимо? Але відповідь Христа ставить все на свої місця.

У гонитві за правильним способом молитви і посту часто втрачається їх справжня суть! Той, кого у пості і молитві прагнемо осягнути стоїть серед нас, а ми Його не бачимо! Наша зацикленість на методах зробила невидимою Ціль. Дуже часто нікому не відомо чому наші молитви чи пости виглядають таким чином, яким ми їх практикуємо. “Як” жодним чином не співвідноситься із “Чому”. Думаю, якщо б Христос знову прийшов у плоті, ми змусили б Його молитись канон Андрея критського з поклонами. За всіма нашими традиціями ми Його не помітили б так само як не помітили Його учні Йоана Хрестителя, та й навіть Його власні учні. Добрі традиції добре засліплюють!

Чи є до цього протидія? Є, звичайно ж. Христос розкрив її у притчі. Протидією є життя у постійному оновленні. Оновленні, яке полягає у свідомості необхідності постійно оглядатись довкола і шукати живого Христа, який їсть і п’є з Своїми учнями. Христа, Який настільки близький до нас, що розпізнати Його можна лише зодягнувшись у одежу благодаті, яку дарує Дух Святий. Шукати не для того, щоб “пришити” Його до власної традиції, а щоб змінити традицію так, щоб вона відповідала новій “латці” Христа.

Притча Христа має суттєво глибший сенс, ніж просте порівняння із житейськими ситуаціями про рихтування одежі чи зберігання вина. Клаптик благодатної одежі хрещення неможливо пришити до фігових листків закону, яким Господь закрив наготу закам’янілості наших сердець (Мр 10:5)!
Старе вино Ноя можна вливати у шкіряні бурдюки людської тваринності, а вино Крові Господньої здатні втримати в собі лише бурдюки, даровані помазанням Духа Святого.

Господь кличе своїх учнів до латання одежі благодаті таїнством покаяння, бо лише той, хто нічого не помиляється. Господь кличе до постійного вливання в себе нового вина благодарення, яке, оскільки є Кров’ю Христа є новим завжди (Євр 13:8), і потребує щоразу нових бурдюків.

Священні літургійні традиції лише тому є священними, що дають нам можливість розпізнати Христа. Якщо вони не дають цієї можливості, їх необхідно змінювати, бо вони закостеніли, втратили свою молодість і здатність жити, бродити, дозрівати.

Це неможливо зрозуміти тим, для яких старе вино традиційності смачніше за традицію (передання) “нового пиття” – живого вина, яким є сам Христос. Христос живий, який не вміщається навіть у книги чотирьох євангелій. Христос живий, Який, даючи апостолам молитву Отченаш, не наполягав на однозгідності її тексту (він різниться в євангеліях Матея і Луки), а на щирості моління нею до небесного Отця.