На утрені в день пам’яті новомучеників нашої Церкви чуємо такий піснеспів: «Що вам принесемо, ісповідники? Чи пам’ять? – Але прагнете ви, щоб ми діла ваші чинили. Чи храми? – Але ви спільнот живих передусім чекаєте. Чи навчання? – Але в благодаті Духа. Богослов’я? – У молитві Церкви. Чудотворці і святителі, праведні священномученики, моліть, щоб спаслися співці ваші вірні».

Тими словами можемо звернутися до всіх святих української землі, пам’ять яких вшановуємо у четверту неділю по Зісланні Святого Духа.

Замало є захоплюватися подвигами святих нашого народу, замало є величати їх піснями чи віддавати їм честь у храмах. Вони вимолюють повсякчасно в Бога ласку, щоби ми життям своїм ставили себе поруч з ними. Щоб не менш пильно, ніж вони, любили Бога і людей, не менш ревно сповідували нашу спільну з ними віру, не менш терпеливо зносили подекуди спільні з ними терпіння, не менш свято жили у світі, в якому і вони пожили кожен у свій час і пору. Тоді наша прослава їх буде Богові та їм приємна, а нам спасенна.

Чимало нагод маємо до святості на українській землі. Чи не є напад ворога нагодою стати святим, віддаючи життя за інших? Чи не є лихоліття нагодою послужити іншим? Чи не є пануючий розбрат нагодою звіщати єдність? Чи не є біль і ридання нагодою підтримати і полюбити? Чи не є ненависть світу нагодою пожертвувати себе з любові?

Маємо різні нагоди, щоб приєднатися до святих українського народу. Нагоди величні і тихі, небуденні і буденні. Нагоди до святості. Не вчинімо їх приводами до гріха. Молімо всіх святих нашої землі, щоб нам, як і їм, справді свято пожити на своїй землі, просвітити її, збурену важкими випробуваннями, святим життям своїм, благословити її, страденну і змучену, своєю любов’ю і праведністю.

Марія Ярема. Причаститися Слова