Марія Ярема. Причаститися Слова
Христос дарує істинне життя, чудодійне оздоровлення і спасення
Тридцять вісім років важкої недуги і тридцять вісім років надії однієї людини, Овеча купіль з п’ятьма притворами та безліччю недужих біля них в очікуванні сходження ангела, багатолюдний Єрусалим зі всезагальною байдужістю до відкинутих – ось контекст чуда, про яке розповідає Євангеліє четвертої неділі по славному Воскресенні Господньому.
Літургійна традиція називає євангельського розслабленого «непохованим мерцем», а Христа – «Лікарем душ і тіл». І справді Христос своєю силою яко Бог піднімає розслабленого наче з гробу, повертає йому світло життя.
Той, що ад полонив і смерть подолав, хоче дарувати і кожному з нас, як розслабленому біля Витесди, воскресення і звільнення з уз важкої недуги.
Той, що сотворив людину, не нехтує нею, не проходить повз її життя, не залишає в безнадійному очікуванні, але сам наближається і запитує, чи прагне бути здоровою. При ствердній відповіді творить чудо і повертає до життя. Якщо ж людина не відповідає на запитання, то залишається лежати на постелі недуги, очікуючи спасення від чудодійної купелі, надприродних сил, інших людей.
І не лише тридцять вісім років так очікуватимуть розслаблені цього часу, але аж до часу, поки не віддадуть свою останню надію в руки Христа, що єдиний дарує істинне життя і нетління, чудодійне оздоровлення і спасення.
Господи, «не маю нікого», хто любив би мене, як Ти. Я ж так мало вмію любити Тебе.
Ісусе, мій Боже, яку силу чудес творив Ти, живучи між нами! Але й нині звершуєш не менш славне, даруючи мені участь у причасті Тебе самого. За це дякую Тобі, намагаючись розбудити у серці не меншу вдяку, ніж ту, яку приносили Тобі оздоровлені Тобою. Велике чудо розслабленому стати кріпким чи мертвому стати живим, але ще більшим чудом є мені, грішному, духовно розслабленому і мертвому, стати причасником Тебе, Бога живого. Дякую Тобі за всі Твої чудодіяння, мій Господи.
Подивляю розслабленого Енея, що мав необхідну віру, аби на слово Твого апостола піднятися. Подивляю вірних Яффи, що не вагалися просити апостола навіть про воскресення мертвої. Подивляю і розслабленого, що лежав у притворі Витесди, хоч знав, що нікому його спустити у зрушену воду.
Чи осягну я коли-небудь подібну віру, щоб довіряти Твоїм сучасним апостолам, які трудяться над моїм спасенням? Чи зможу повірити, що Твоїм ім’ям вони здатні мене оздоровити і навіть воскресити? А чи матиму коли-небудь таку витривалу надію, як розслаблений, що тридцять вісім років слабував? Він бо не просто вірив, що ангел справді посилається з небес, аби принести одужання від Бога. Він не просто вірив, що якось йому все-таки вдасться спуститися у ту цілющу воду, попри те, що не мав він нікого до допомоги. Він не просто вірив, а витривало вірив, хоча на його місці багато хто б перестав уже вірити.
Мій Боже, розслаблений, що лежав при Овечій купелі, лиш бачив і чув Тебе та став здоровим. Еней лиш бачив і чув Твого апостола, навіть не Тебе самого, і став кріпким. Я ж, мій Христе і Царю, Твоєю благодаттю причащаюся Тебе самого, а все ж так часто перебуваю розслабленим. Не тому, що сьогодні десниця Твоя не бажає мене підняти. Не тому, що сьогодні учні, послані Тобою, не можуть у Твоє ім’я чинити преславні речі. Не тому, що не питаєш мене нині, чи хочу видужати, як питав колись розслабленого, що лежав у притворі Витесди. А тому, що нема у мені достатнього бажання стати кріпким, а не розслабленим християнином, живим, а не мертвим членом Твоєї Церкви. Хоч маю сміливість приступати до Твоїх Святощів, сили ж духа, щоб жити Тобою, мені бракує. Але Ти живиш мене, щоб бодай деколи я піднімався, Ти просиш мене, щоб не грішити мені більше, щоб ще гірше мені не сталось, Ти вислуховуєш мої жалі: Господи, не маю нікого, хто допоміг би мені…, щоб показати Твою на мені благість. Ти просто любиш мене.
Господи, не маю нікого, хто любив би мене, як Ти. Я ж так мало вмію любити Тебе. Мій Христе, я хочу видужати з моєї довголітньої нелюбові. Повели мені встати і нехай дух мій не засумнівається у Твоїй силі, і нехай видужає, і нехай воскресне. Амінь.
