Повернення “додому” (в алюзії на притчу про милосердного батька) переживав в своєму духовному житті кожен з нас. Але треба чесно визнати, що ми найчастіше повертаємося відмитися, від’їстися, одягнутися та розслабитися в ніжних обіймах батька. Ейфорія від відчуття повернутої гідності згодом переходить в певну зарозумілість і залишається тільки питанням часу, коли ми знову зазирнемо на широкі простори. Можливо, це вже не буде глибокий розрив стосунків, а лише тихі, зручні прогулянки за брамою батьківського маєтку. Очевидно, це також будуть не сценічні бенкети з блудницями. Можливо, просто прояви завуальованого егоцентризму. В будь-якому випадку, людина знову вирішує, що саме вона може контролювати своє життя, визначати правильність своїх суджень та вчинків, покладаючись лише на свою систему координат (нахили, характер, досвід). І це зовсім не те, що називається наверненням, метаноєю.

Людина іраціонально відмовляється від Божого плану на неї, не усвідомлюючи, що втрачає неймовірно багато. Втрачає себе. Вона випадає з ореолу своєї ідентичності.

Не зрозуміло, як можна добровільно відмовитися від захищеного, сповненого благодаттю життя в домі всемогутнього милосердного Бога. Але зіпсута людська природа буде завжди оправдовувати свої “прогулянки”.

Наше навернення має бути початком нової стійкої внутрішньої постави перед Богом – ПОКОРИ. Фундаментальну форму покори ми знаходимо в перших чотирьох блаженствах (Мт 5, 3-6). Лише людина, що відчуває свою повну духовну вбогість – духовне жебрацтво, смуток – сум, який охоплює від усвідомлення своєї безпорадності та жалюгідності, може відчути покірність. Покірність призводить до лагідності – правдивого погляду на себе в усій своїй наготі віч-на-віч з Богом. І, зрештою, така людина починає прагнути Господа, шукає правди, як єдиного джерела живої води, єдиного чиннику свого існування. Така людина стає справді щасливою, переживаючи обіцяний Христом стан блаженства. Але без стійкого переконання в Божій любові людина не здатна позбутися свого Я, своєї волі.

ДОВІРА до Господа – це стійке переконання в Його праведності і віра в те, що Його воля – це найкраще, що зі мною може статися.

Мені вже не страшно жити в недоброзичливому оточенні, я не намагаюся захистити себе і контролювати все навколо. Я знаю, в кожній ситуації мого життя є Його міцна рука та Його справедливе око. І для того, щоби не втратити цієї довіри і покори, не вистачає одного РАДИКАЛЬНОГО РІШЕННЯ – остаточно залишитися з Отцем. Треба також розпрощатися зі своїми “найріднішими” химерами, змінивши егоцентризм на христоцентризм. Думати не про те, чого хочу я, а про те, чого хоче Бог для мене. Зосередитися на тому, що зробить Він, а не на тому, що зробити мені. Не проводити жодного дня без Слова Божого. Черпати з Божої присутності в Таїнствах. Зробити молитву безперервною формою мислення. Прославляти Господа. Кожної миті проставляти Його безмежну досконалість.