Соломія Слободян

Напевно, не існує в світі особи, яка б не переживала екзистенційну кризу та не задавалась подібними питаннями: «Для чого я живу?», «В чому сенс всього?», «Хто я?». Для людини, яка перебуває у пошуку своєї життєвої дороги, віри, Бога ці питання постають особливо гостро. Вони тісно взаємопов’язані і, найперше, варто зосередитись на питанні «Хто я?» або «Хто така людина?».  Психологи часто виділяють три «погляди на особу» – це те, як мене бачать оточуючі, яким бачу себе я, та яким насправді я є. Найбільше нас мало б цікавити те третє, адже ми не мали б турбуватися щодо погляду інших, бо це їхнє суб’єктивне бачення. Проте, будьмо відверті, себе також не завжди можемо об’єктивно оцінити. Тож, це третє – яким я є насправді або яким мене бачить Бог – є найважливішим. Мабуть, зайвим є пояснювати, чому не маємо перейматись, що про нас скажуть інші: кожен із нас не володіє Божою здатністю бачити серце людини чи вмінням досвідчити весь життєвий шлях іншої особи, досвід, спокуси, переживання і т.п. Ми, як люди, бачимо лише дії інших, які із всіх цих чинників випливають, і часто у своїй немочі і незнанні «чіпляємо ярлики», формуючи певні упередження, чи, навпаки, ідеалізуючи інших.

Людина, що залежна від суджень інших людей, зазвичай мала негативний досвід відкинення в минулому, прагне подобатись, догоджати іншим, сама того не розуміючи, стає заручником суспільної думки як єдиної правильної, відмовляючись від того, до чого насправді схиляється її серце. Це людина, яка не впевнена у собі, своїх силах, та яка недооцінює себе та нездатна поглянути на себе та інших «Божими очима», схильна ідеалізувати оточення та знецінювати будь-які свої досягнення. Це величезний тягар, який не дозволяє бути собою, такими, як нас хоче бачити Бог – своїми дітьми, наповненими щирістю та любов’ю.

Ми часто ствердно киваємо, коли чуємо, що ми – діти Божі, та чи маємо ми розуміння та усвідомлення цього факту?

Задумаймось на хвилинку про те, що відповідаємо, коли нас запитують: «Хто ви?». Кажемо: працівник/працівниця, студент/студентка, тобто, починаємо розповідати про те, чим займаємось. Але ці характеристики є змінними, це поле життєвої діяльності, способу життя, але не нас самих. З роботи можна звільнитись, сферу діяльності змінити, навчальний заклад закінчити, обрати інший спосіб життя і т.п. Ці характеристики лише говорить про нашу багатогранність, різноманітність діяльності, вподобань, життєвих сфер. Все ж, хто ВИ? Відповідь на це питання може дати лише Господь. Він поступово відкриває нам правду про нас самих. Чим більше ми пізнаємо Бога, тим ширше, глибше і більше відкривається нам правда про себе. Також нашою великою помилкою є те, що часто ми себе ідентифікуємо з нашими поразками і перемогами: щось вдалось – «я молодець», не вдалось – «невдаха». Ми любимо себе відповідно до наших успіхів і не любимо прямопропорційно кількості наших поразок. Чи залежить Богові, ким я є (у сфері діяльності), що роблю у житті? Він щиро хоче, щоб кожен з нас був просто щасливим у Ньому, а наші вчинки будуть випливати із близьких стосунків із Ним. Діти – це спадкоємці не лише майна чи статусу, але й певних рис, крові, характеристик, вчинків, тож, якщо ми є дітьми Божими, то наші вчинки та судження мали б випливати з нашої причетності до Божого синівства.

У книзі пророка Єремії є цитата, яка мала б надихати кожного з нас та вселяти неабияке запевнення в Божій любові: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив тебе; пророком для народів я тебе призначив.» (Єр. 1, 5). Ця цитата стосується покликання Єремії, проте через Святе Письмо Господь промовляє до кожного з нас. З даних слів розуміємо, що людина – Божий задум, а, отже, не буває випадкових вагітностей, кожен, бо хто живе чи жив у цьому світі, є планований Богом. Господь, наче архітектор, що перед тим як, зреалізувати свій проект, продумує його до найменших деталей. Уявляєте, перед вашим зачаттям Бог про вас мріяв, обдумував, уявляв! Наскільки бажаною для нього була ваша поява! Він радів, втілюючи свій задум! Якою мізерною є наша радість від втілення певної мрії в порівнянні з Божою! Ви не випадково з’явились у цьому світі, країні, родині, сім’ї, не дарма говорите своєю мовою. Все, що є у вас, є задумом Творця, навіть якщо вас щось не влаштовує – ви там, де маєте бути, ви можете приносити користь і любов тим, хто біля вас. Бог благословив ваше життя, щоб через вас це благословення ширилось на навколишніх людей.

У цитаті йдеться про призначення Єремії пророком, проте і тут це стосується нас також. Кожна людина, християнин через Таїнства Хрещення та Миропомазання покликана брати участь у царському, пророчому та священичому служіннях. Пророче служіння миряни здійснюють «в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі» (Катехизм УГКЦ, 425). Отже, ми покликані все більше пізнавати Бога, свідчити його у світі, щоб і інші мали таку ж нагоду.

То в чому правда про мене? Пізнаючи Бога, ми відкриваємо для себе історію спасіння не просто як частину певних історичних подій, а своє місце в ній. Господь нам відкриває наше особисте відношення до спасіння, хресної жертви, воскресіння – тобто, мету життя. Історія спасіння стає нашою особистою історією, всі обіцянки, дані Господом – це обіцянки, які дав Бог нам особисто, запевнення в любові – освідчення для кожного з нас. Це моя особиста (і кожного) історія стосунків з Христом, яка перетікає у вічність перебування з Ним, і не важливо, якої думки про мене інші чи як часом суб’єктивно оцінюю себе, якщо Бог так сильно мене любить!