Олена Пєнязєва

Ісус проповідував любов і милосердя.
Однак світ живе за власною комфортною мораллю міжособистісних стосунків.
Прийняти її, піддатися стандартам світу – це власне та спокуса, про яку попереджав апостол Павло (Пор.: Рим 12, 2)
Якщо Слово Боже вже пройшло “до поділу душі і тіла” (Євр 4,12), ти будеш орієнтуватися на протилежну світові мораль.

Світ каже: “Кожен сам за себе”.
Ісус каже: “Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх” (Йо 15, 13).

Світ виправдовується: “Я не мушу любити, якщо не хочу”.
Ісус дає заповідь: “Любитимеш свого ближнього, як самого себе!” (Мр 12, 31)

Люди світу самі обирають собі ближніх по престижу, симпатії чи зручності.
Ісус “рубить” притчею про Доброго самарянина (Лк 10,29-37).

Світ каже: “Це тільки твої емоції і тільки ти несеш відповідальність за них”.
У Святому Письмі читаємо: “Несіть тягарі один одного і так виконуйте закон Христа” (Гал 6,2).

Світ вчить: “Ніхто нікому нічого не винен”.
Ісус вчить: “Якщо хто примушуватиме тебе пройти одну верству, іди з ним дві” (Мт 5, 41).

Світ хоче, щоби ти вірив, що ти нікому не потрібен, окрім самого себе.
Господь обіцяє: “… буду Я і з тобою, і не покину тебе, і не погордую тобою” (І.Навина 1, 5).

Світ каже: “Це твій досвід і ти мусиш прожити його сам”.
Господь кожною сторінкою Святого Письма нагадує: “не бійся, бо Я з тобою! Не блукай, бо Я — твій Бог, Який тебе укріпив і тобі допоміг, і тебе укріпив Своєю праведною правицею” (Іс 41, 10).

Світ будує кола обраних та ділить людей за ґатунками, усуваючи на відстань другосортних.
Святе Письмо вважає інакше: “щоб не було поділу в тілі, але щоби члени одні про одних дбали” (1 Кор 12, 25).

Світ відмежовується від твоїх переживань.
Павло дає настанову: “І якщо страждає один член, з ним страждають усі члени; якщо в пошані один член, з ним радіють усі члени” (1 Кор 12, 26).

Світ вдає, що не бачить твого болю.
Богонатхненне слово нагадує: “Радійте з тими, які радіють, і плачте з тими, котрі плачуть” (Рим 12,15).

Світ погордує тобою і знецінює, кажучи: “Ніхто тебе і не згадає”.
Ісус підвищує цінність КОЖНОГО в Його очах притчею про заблукану вівцю, і не дає людині заблукати в своїх шляхах (Лк 15,4-7).

Світ дає зрозуміти, що своїми переживаннями ти тільки відштовхуєш інших, і починає тебе цуратися.
Мій Спаситель каже: “Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!” (Мт 11, 28).

Люди світу вважають тебе слабкою, відчують твою вразливість і відкидають.
Господь не погордить твоєю слабкістю і неміччю: “Він надломленої тростини не доламає і тліючого ґнота не загасить” (Іс 42, 3).

• І знаєте, що найцікавіше? Святе Письмо не тільки про те, яким є Бог, але й про те, якими маємо бути ми, християни. Чи, може, хтось дійсно вважає, що це було написано “для проформи”?

Господи, буду падати і підніматися, помилятися та каятися, ламатися в горнилі Твого слова. Але не дай моєму серцю очерствіти до іншого!