Господа, який є другом, недостатньо відвідувати лише у храмі, покланятися йому, благально складати руки, а після цього виходити зі святині і спокійно очікувати на чудо. Господь, який є другом, є тим найближчим, щоденним учасником мого життя.
У одній з вистав скандинавського драматурга Августа Стріндберга, який належить до співтворців сучасного театру (початок XX ст.), під назвою “До Дамаску”, в уста героя-мандрівника одразу ж на початку твору вкладено такі слова: “У житті я мав все, крім щастя і дружби”. Герой не може дійти до мети, оскільки не пізнав щастя і дружби. Одна з таких життєвих істин: ніхто не буде спокійний, щасливий і зреалізований, якщо не добереться до мети, якою є дружба.
“Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого.“(Ів. 15, 15) – говорить Ісус. Чи ви є Його друзями? Чи, можливо, більше бачите себе в ролі підданих слуг або ж навіть невільників?
Якщо я є християнином, а Ісус все ще не є моїм другом, це свідчить про те, що я ще замало Його знаю. Пізнання Господа відбувається на шляху дружби. Не навчання, дискусії, симпозіумів чи конференцій, але на шляху дружби. Дружба, яка виникає із співбуття, дає можливість вивчити іншу особу. Дружба дає не лише пізнання, але і відчуття сили. Надію. Переконання, що разом з Другом – Ісусом – я можу гідно і добре прожити своє життя.
Відносини з Другом-Христом змінюють все. У таких відносинах Бог вже не є тільки Тим, який тимчасово, за якоїсь нагоди прибуває на землю, коли людина Його гарно про таке попросить. Він вже не є тільки Богом, присутнім в скинії або таїнствах чи в інших частинах літургії чи інших богослужінь. Господа, який є другом, недостатньо відвідувати лише у храмі, покланятися йому, благально складати руки, а після цього виходити зі святині і спокійно очікувати на чудо. Господь, який є другом, є кимось найближчим, щоденним учасником мого життя.
Це важливо – як друг Господа, я також є щоденним учасником Його божественного життя. Дружба є буттям біля іншої особи, біля її серця. Серце гармонійно розвивається тільки біля Ісусового Серця і біля серця іншої людини. Тільки оновлене серце зуміє оновити серце іншого. Дружба є взаємним піклуванням про серце: піклуюся про серце свого друга, а він піклується про моє серце і його гармонію.
Якщо я є християнином, а Ісус все ще не є моїм другом, це свідчить про те, що я все ще замало Його знаю
Можу сказати до Господа: “Мій Друже”. Я також маю коло добрих друзів. Це є моя найбільша і непроминаюча цінність. Здатність до дружби, до такого близького зв’язку є найбільшим вмінням і цінністю людини. Є цінністю і поглиблює відчуття цінності. Дружба з Богом піднімає самооцінку, дозволяє почуватися цінною, зреалізованою і цілісною людиною. Ви маєте такий досвід?
Герой згаданої мною театральної вистави під заголовком “До Дамаску” не міг дійти до мети, оскільки не пізнав щастя і дружби. Реалізація наших життєвих планів, прагнень і мрій, а особливо досягнення мети, якою є життя після смерті, безсумнівно, можливе без дружби з Богом. Однак, я впевнений, що з Другом набагато легше всього цього досягти. Також тому, що Бог-Друг з однаковою доброзичливістю відноситься до світу та до кожного з нас. Тобто, з доброзичливістю і любов’ю, які не знають жодних умов та обмежень, бо Бог є Любов’ю. Християнство – це релігія грішників, які дозволили Господу називати їх друзями. І вони справді є ними. І справді ними є ми.
о. Бартош Раєвський
Адаптація і переклад Наталія Шкоропаняк
