Наталія Сиротич

Можна пояснювати «на пальцях», але можна й на жолудях:

  1. Кожен найбільший, наймогутніший дуб виріс із малесенького жолудя. Так само наша кожна велика перемога чи досягнення стартують з малої дії, слова, ідеї, погляду, думки, молитви. «Могутня» злагода в подружжі виростає з малого: «Я поруч», доторку долонь, запаху улюбленої страви при вході у дім. І, часом, з виконання наче не мого обов’язку. Сильна довіра між батьками й дітьми проростає з крихітної чуйності, тихої присутності, натиску на кнопку «Вимкнути гаджет». Велика мудрість проростає з маленьких знань. Кожен дуб «англійська – вільно» проріс з першого іноземного слова. Навіть якщо неправильно вимовленого. Але! І кожна велика поразка, програш, провал, розчарування, зневіра, крах, знесилення, завал починають свій ріст зі зовсім малих, часом геть непомітних, жолудів-дій, жолудів-слів, жолудів-думок. Великий безлад на робочому столі росте з малого зім’ятого папірця. Дуб агресії виростає із жолудя нарікання, роздратування, буркотіння. «Дуби» не падають з небес. Вони ростуть. Повільно, але впевнено.
  1. Всього налічується близько 600 видів дубів. Кожен дуб обирає найкомфортніший для росту клімат і грунт. А це означає, що у нашому «дубовому саду» просто ніяк не можуть рости усі 600 видів. І що отой «458», який так гарно росте в саду сусіда, не обов’язково має рости у нас. Ну, хіба що ми готові завезти в сад інший грунт, витратити купу грошей на бригаду спецдоглядачів і присвятити догляду «458» виду дуба половину власного життя. Але, як варіант, можна просто від щирого серця обійняти наші «5, 28, 776» дуби, відчувши за кожен із них невимовну вдячність.
  2. Дуб – дуже міцне дерево з товстим стовбуром і розвиненою кореневою системою. Дорослого дуба майже неможливо викорчувати самому. Тому, якщо у своєму саду помічаємо паростки «некорисного» виду дуба, варто їх ліквідувати якнайшвидше. Допоки той не виріс і не всіяв жолудями. Але! Якщо дуб цінний, зростаючи – його розлога крона даруватиме тінь у «спекотні дні». Тоді в час турбот, проблем, тривог, хвороб, смутку зможемо обіпертися об «дуб віри» й охолодитися в тіні «дуба молитви», «дуба дружби», «дуба мудрості», «дуба здоров’я», «дуба сім’ї»…
  3. Щоб жити, дуб потребує величезної кількості води. Аби наш «дуб» ріс, його треба щоденно «підливати». І пам’ятати, що не всі “жолуді” посаджені лише нами. Бо, коли ми народилися, Господь «всипав» у наш сад повно цінних і потрібних нам «жолудів». Посадив, довіривши нашому догляду. Та інколи щоденні турботи і постійне «встигання» чи «невстигання» віддаляють нас від обов’язку поливати даровані Богом зернята. Ми забуваємо про них… Та, скажімо, в період хвороби, помічаємо: дуб витривалості у нашому саду все ж є. Просто зараз маємо знайти час його полити й виростити. А в часі конфліктів з дітьми, колегами, друзями чи подружніх суперечок нарешті усвідомлюємо: це не покарання долі, а найсприятливіший час для поливання «дубів любові, прийняття, смирення».
  4. Кажуть, що проростає лише один з 10 000 жолудів. Решту з’їдають лісові мешканці. Тож, аби посадити «дуб нашої мрії» потрібно враховувати, що часом треба висадити не єдиний жолудь-ідею, жолудь-дію, жолудь-слово, а 10 000! І казати «здаюся» не швидше, аніж після 10 000-разу… Ну а як щодо «лісових мешканців»? Що ж, якщо боїмося критики й «з’їдання» наших світлих життєвих планів – тоді краще не висаджуймо жодного жолудя, не робімо чогось цікавого й нового, а просто біймося критики… Або… пророщуймо тільки чиїсь жолуді (про них – у наступному пункті).
  5. Часом у наш сад вітер може занести жолудь чужого дуба. Тому, по-перше, частіше перевіряймо міцність наших «парканчиків», а по-друге, уміймо розпізнати корисність чи некорисність «дарованого плоду». Допоки його легко викорчувати, смикнувши однією рукою.
  6. Зображення дуба часто використовується на гербах країн, міст, сіл. Які особливі «дуби» свого «саду» ми готові були б розмістити на гербі нашого життя?
  7. Дуб живе приблизно 400 років, іноді – 1000. Якщо думаємо, що усі наші здобутки, досягнення і добрі справи помруть із нами на схилі 90-100 років, – то помиляємося. Бо життя наших «дубів» буде корисне іншим людям ще 1000 років. Ну…або…1000 років ті люди викорчовуватимуть щось не дуже цінне, нами насаджене.
  8. Коли дуб святкує своє двадцятиліття, на ньому з’являються жолуді. І це означає, що він вже не просто сам росте й міцніє, але й вирощує багато нового. Що саме висіюємо навколо? Які плоди наших дубів?
  9. Дуби люблять світло і тепло. Без доступу до Божого світла ми не зможемо виростити «дубів» гарними та могутніми.

В одному зі сіл Франції є каплиця у 800-літньому дубі. Чи може колись один із дубів нашого саду стати «каплицею»? Місцем, де інші ставатимуть кращими й люблячішими. Де, навіть після нашої смерті, ми зможемо служити для добра й щастя ближнього.