«Звершуймо піст не лише стриманістю від страв,

але й усуненням усяких тілесних пристрастей».

(стихира вечірні середи першого тижня Великого посту)

Від глибокої давнини люди на основі досвіду помічали тісний зв’язок між «тілесними пристрастями і стриманням від їжі». Святому Василію Великому належить відомий вислів: “Піст – це не новітній винахід, але скарб по батьках. Усе, що давнє, гідне похвали. Пошануй же стародавність посту! Він такий давній, як саме людство” (Святий Василій Великий. Про піст, 1).

«Полюбімо чистоту і відкиньмо гріхи блуду» – закликає Церква стихири з утрені середи першого тижня. “Постивши, браття, тілесно, розпочнімо й піст духовний”. У аскетичній літературі Отців Церкви зв’язок між стриманістю і гріхами блуду є очевидний. Аскетичні автори багато пишуть про це, що надлишок їжі робить людину розслабленою, чуттєвою, сонливою, лінивою, схильною до дратівливості, тощо. Сучасна цивілізація у значній мірі витворила культ насолод, де їжі відводиться почесне місце. Їжа, яка є даром Божим, через невластиве трактування возводиться у ранг ідола. Великий Піст – це у певному сенсі період гармонізації людської особи на всіх її рівнях – духовному, тілесному і психоемоційному. Це своєрідна інтегральна величина, оскільки Бог бачить людину у її цілісному духовно-тілесному прояві. Тілесний піст, якщо його провадити розважно і осмислено, є чудовим засобом тренування волі для здобуття внутрішньої самодисципліни.

Практику постування аж ніяк не слід сприймати як зовнішній штучний припис, який Церква, як дехто вважає, бажає накинути на нас ззовні. Це щойно пропозиція. Але ця пропозиція – не вигадка кабінетних теоретиків, а практика, випробувана досвідом тисячоліть.

У 2016 році японський вчений Есінорі Осумі був удостоєний Нобелівської премії у галузі фізіології і медицини за вивчення процесів аутофагії. В ході досліджень було встановлено, що періоди голодування позитивно позначаються на оновленні клітин і допомагають уповільнити процеси старіння. У багатьох провідних країнах світу лікувальне голодання є включене у медичні методики, які дозволять позбутися багатьої хворіб, особливо як запобігаючий (привентивний) засіб.

У цьому сенсі можна легко відчитати раціональність традиції християнського посту. Бог через піст пропонує людям інструмент оновлення усіх рівнів її буття. Якщо зводити природу посту виключно до духовного складової, то ми витворюємо ущерблену антопологічну модель, де немає місця тілові. А святий Григорій Богослов називає «тіло – співслужителем душі», адже душа в умовах земного життя не може існувати без тіла. Як же це відрізняється від хибних акцентів, які часто роблять люди, кажучи, що душе – це немов би + (плюс), а тіло – (мінус). Дух, душа і тіло – це єдиний вислів однієї Богом сотвореної сутності, яка називається людина, і піст має торкатися усіх її проявів.

У минулому (особливо в грецькій культурі) душу уявляли як атономну сутність, яка поміщена (закрита) у посуд тіла. Єдність душі і тіла набагато складніше, ніж уявляє собі більшість людей. Це певна єдність не злитна, але і нероздільна. Тіло з душею не зливається, одна сутність не поглинає другої. У цьому сенсі участь тіла має бути паритетною душі. Не як антитези, а як такі, що служать один одному.

Біблійна і християнська антопологія трактує людську особу як органічну єдність тіла і духа. «Очистім душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі і від усяких пристрастей». Не можливо говорити про душу, забувши про тіло, і навпаки.

Тілесний піст особливо важливий у контексті боротьби з пристрастями. Якось у розмові зі знайомим лікарем почув від нього наступну фразу: «Знаєте, отче, я на час посту уже багато років відмовляюся від багатьох продуктів тваринного походження і моя дружина помітила, що у цей час я стаю набагато спокійнішим». Мабуть, схожий досвід переживали чимало людей.

До посту часто прибігали чимало осіб, які ставали на шлях покаяння і внутрішньої переміни. Постив Даниїл і затулив пащі левам, постив Ілля і воскресив сина вдовиці та уникнув смерті, жителі Ніневії постили у щирій сокрусі серця і відхили гнів Божий від свого міста. Мойсей постив і отримав заповіді на Синаї. Псалмоспівець Давид багаторазово згадує про те, як він «надягав волосяницю, смиряв постом душу і моливсь у серці.» (Пс. 34:13); а в іншому місці каже: «коліна мої знемогли від посту» (Пс. 108:24). Христос, як людина, перед початком виходу на проповідь, проводив час у соракаденному пості-випробуванні, кидаючи виклик дияволові. Він теж дає своїм послідовникам незмінну обітницю посту про те, що вони будуть постити, коли від них «заберуть жениха».

Варто зауважити, що сорокаденний піст практикували теж античні філософи, як взірець споглядального досвіду для просвітлення душі і творчого надхнення. «Звикніть споживати простий хліб і пити воду». Це слова Кратета Фіванського. Таких цитат античних філософів і мудреців можна знайти чимало.

Нам же Церква залишила чимало цінних і проникливих текстів, які знову і знову закликають нас осмислено поглянути на самих себе у повному об’ємі власної сутності.

«Поспішімо усі смирити тіло стриманістю, проходячи божественний шлях безплямного посту».
«Віддавши себе духовному подвигові, очистім душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі і від усяких пристрастей, насолоджуючись духовними чеснотами».

о. Лука Михайлович