У своєму Великодньому посланні владика Давид Мотюк, єпископ Едмонтонської єпархії УГКЦ, роздумує над духовністю чекання. «Святкуючи свято Воскресіння, радіймо. Бог чекає на нас. Ми чекаємо на Бога. З нами станеться щось, що є поза нашим розумінням і поза нашою уявою. Не бійтеся! Замість того, давайте будемо радіти і довіримося Богові», — мовив він.

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

владики Давида Мотюка, єпископа Едмонтонської єпархії

Великдень: Час чекання.

Чекаємо на Бога і Бог чекає на нас

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Сьогодні ми святкуємо славне свято Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа.

Сьогодні ми співаємо пісню перемоги, бо через Пасху нашого Господа від смерті до життя, Христос Бог наш перевів нас від землі до небес. Воістину, «це день, що його створив Господь, тож радіймо і веселімся в нім!»

Духовність чекання

Чекання. Генрі Ноуен (Henri Nouwen) у своїй книзі «Шукаючи Шлях до Дому» висловлює думку про духовність чекання. Чекання на Бога і чекання Боже. Ми чекаємо. Бог чекає.

Початок Євангелія Луки розповідає нам про події, які наводять на роздуми про чекання на Бога, а кінцеві розділи того самого Евангелія розкривають тему, яка відображує Боже чекання. Оповідання про народження Ісуса представляє нам п’ять осіб, котрі чекають — Захарія і Єлисавету, Марію, Симеона й Анну — а оповідання про смерть і воскресіння Ісуса показує Бога, який чекає.

Наше чекання на Бога

У нашому особустому житті чекання не є дуже приємним проводженням часу. Чекання не є щось, що ми переживаємо з великою радістю і задоволенням! Фактично, більшість з нас вважає, що чекання — це втрата часу. Це засушлива пустеля між тим де ми є де ми хочемо бути.

І, все таки, вражає те, що всі особи, які з’являються на перших сторінках Євангелія Луки, чекають. Захарій та Єлисавета чекають. Марія чекає. Симеон і Анна чекають. Уся вступна сцена Доброї Новини заповнена людьми, які чекають. І з самого початку ці люди, що чекають так чи інакше чують слова: «Не бійтесь, бо я завіщаю вам велику радість».

Ці слова вказували, що Захарій, Єлисавета, Марія, Симеон та Анна чекають на щось нове і добре, що станеться з ними.

Природа чекання

Чекання, як бачимо у цих людей, є чекання із значенням обіцянки. «Захаріє, твоя жінка Єлисавета породить тобі сина». «Маріє, слухай! Ось ти зачнеш у лоні і породиш сина». «Симеонові було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк. 1, 13 та 2,26). Ті, котрі чекали, кожний одержав обіцянку, що дала їм відвагу і змогу чекати. Вони одержали зерно, яке почало рости.

Це дуже важливо для нас, тому що ми також можемо чекати тільки якщо те, на що ми чекаємо вже почалося. Чекання ніколи не є рухом від нічого до чогось. Воно завжди є шляхом від чогось до чогось більшого. Захарій, Єлисавета, Марія, Симеон та Анна жили з обітницею. То була обітниця, що живила їх, і давала їм змогу залишатись там, де вони були. Тому, що вони чекали, обітниця могла поступово розкриватись та здійснюватись у них і через них.

Наше духовне життя — це життя, в якому ми чекаємо, сподіваючись, що щось нове, що станеться з нами, сподіваючись нових подій, яких ми собі навіть уявити не можемо.

Боже чекання на нас

У страстях і воскресінні Ісуса ми пізнаємо Боже чекання. Це друга сторона чекання, що також має глибокий вплив на наше духовне життя. Закінчення Ісусового життя відкриває Бога, яко чекаючого Бога, даючи нам приклад ще іншого роду чекання.

Від дії до страстей

Чи ви звернули увагу, що головне слово в оповіданні про арешт Ісуса є «бути зрадженим»? Це саме те, що сталося у Гетсиманії. Ісус був зраджений Юдою. Ця драма бути зрадженим, радикально розділяє життя Ісуса на дві частини.

Перша частина Ісусового життя — це активна діяльність. Він говорить, Він навчає, Він лікує, Він подорожує. Але відразу після того, як Ісус був зраджений, Він стає тим з ким щось роблять. Його заарештовують, Його ведуть до первосвященника, Його приводять до Пилата, накладають на Його голову тернистий вінець, прибиваюь Його до Хреста. Над тим, що з ним роблять Він не має контролю. Таке значення страстей — зносити на собі вчинки інших людей.

Страждання — це спосіб чекання — чекання на те, що другі люди будуть чинити. Ісус пішов до Єрусалиму, щоби звіщати добру новину людям того міста. Ісус знав, що перед ними він поставить вибір: Будеш моїм учнем, чи моїм катом? Тут немає середини. Ісус пішов до Єрусалиму, щоб поставити людей у ситуацію, де вони змушені були сказати «так» або «ні». Це є та велична драма страстей Ісуса. Він мусів чекати на їхню відповідь. Що вони будуть робити? Зрадять Його, чи підуть слідом за Ним.

І це також є таємницею лобові Ісуса. Ісус у своїх стажданнях є той, що чекає на нашу відповідь. Саме у Його стражданнях, у чеканні на нашу відповідь виявлена повнота Його любові та Божої любові до нас. У стажданнях, смерті та воскресінні Ісуса нам показана велич Бога. І разом тепер ми починаємо розуміти, що саме з цього чекання виходить нова надія, новий мир і, навіть, нова радість. Слава Бога виявляється нам.

Святкуючи свято Воскресіння, радіймо. Бог чекає на нас. Ми чекаємо на Бога. З нами станеться щось, що є поза нашим розумінням і поза нашою уявою. Не бійтеся! Замість того, давайте будемо радіти і довіримося Богові.

В цей святий день Воскресіння нашого Господа, я молюся, щоб Божа ласка і любов наповнили ваше серце, серця ваших сімей і друзів, і принесли радість і мир всім людям.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

† Давид Мотюк,
єпископ Едмонтонської єпархії