Владика Богдан (Дзюрах)

«Будьте, отже, брати, довготерпеливі, аж до Господнього приходу. Ось хлібороб чекає терпеливо на дорогоцінний плід землі аж до дощів осінних та весняних» (Яків 5, 7).
Нещодавно, під час Літургії з нагоди прощі св. Боніфатія, апостола Німеччини, що відбувалася у м. Фульда, місцевий Єпископ Міхаель Гербер у проповіді закликав до подальшої підтримки українського народу та застерігав перед небезпекою зупинитися на півдорозі у виявленні солідарності з Україною. «Путін на це дуже розраховує, – наголосив проповідник, – що ми втомимося, що почнемо забувати про страждання цього народу, що перестанемо добро чинити. Але на це ми, християни, йому аж ніяк не можемо дозволити!». Справді, у протистоянні силам темряви і зла ми дуже потребуємо терпеливості, довготерпіння, здатного переносити випробування, зносити тягарі й невигоди та продовжувати чинити добро навіть тоді і особливо тоді, коли все навколо, здається, каже нам: «Дай собі спокій! Твої зусилля надаремні! Все пропало!».
Після Літургії того дня я мав нагоду спілкуватися з німецькою сім’єю, яка прийняла подружжя біженців з Маріуполя – вже третій місяць поспіль ця родина підтримує, допомагає, розраджує і потішає наших співвітчизників. Дякуючи цим добрим людям, я зауважив, що до спонтанної, але короткотривалої підтримки здатні багато хто; однак до помочі на довшу перспективу здатна лише любов. Невипадково св. Павло, перераховуючи прикмети любові, на першому місці називає довготерпеливість: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається…» (1 Кор. 13, 4). Зрештою, сам Бог в Священному Писанні і в історії спасіння об’являє себе як «довготерпеливий і многомилостивий» (Неем. 9, 17; Йоіл 2, 13; Йона 4, 2) і в цій Його довготерпеливості – запорука нашої надії і нашого спасіння: «Господь виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння… Довготерпеливість Господа нашого вважайте за спасіння» (2 П. 3, 9.15).
У нашому щоденному житті ми дуже потребуємо терпеливості. Нераз втрачаємо її самі, або під впливом якоїсь провокації ззовні. Трапляється, що інші люди неначе «випробовують» нашу терпеливість і часто мусимо визнати, що не проходимо це випробування так, як би собі цього бажали. Ще більше потребуємо довготерпеливості у важливих справах нашого національного буття.
У цьому контексті пригадуються мені слова Праведного Митрополита Андрея: «Не зривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крові та смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіязму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою ані винагороди перед заслугою!» (До української молоді, 1932).
Справді, люди не раз здатні на солом’яний запал, на хвилеву розчуленість і навіть на щедру великодушну поміч під впливом сильного емоційного пережиття. Натомість чеснота і плід Святого Духа, яку ми називаємо «довготерпеливістю», мають своїм джерелом не швидкоплинні зрушення емоцій, але спокійне і виважене рішення волі, просвітленої вірою і укріпленої Божою любов’ю. Просімо, отже, в Господа потрібної нам благодаті, щоб любов через довготерпеливість проявила у нашому житті свою творчу і спасенну силу.