Владика Богдан (Дзюрах)
“Благообразний Йосиф,знявши з Хреста пречисте Тіло Твоє,плащаницею чистою обвив і, пахощами покривши,у гріб новий положив”(Тропар Страсної П’ятниці).
Страсна п’ятниця. День покладення до гробу нашого Спасителя. В той час як зло, здавалося б, здобуло перемогу, смертельно зранивши Воплоченого Сина Божого, римські солдати відклали знаряддя тортур і вбивства, байдужі споглядачі вернулися домів, думаючи, що повертаються до свого колишнього життя, та й сама природа ще була сповита темрявою, – на Голгофі ясніло світло. Бо навіть найтемніша темрява не може усунути із неба сонця. Навіть найбільший людський злочин і ненависть самого пекла не можуть подолати вічної Любові, якою огортає всесвіт Його Творець. І ця любов продовжувала жити. Вона ясніла у простих смиренних жестах вірності і співчуття, милосердя і тихої присутності.
Ось Богородиця, Страждальна Мати, душу якої прошив меч болю і страждання, стоїть під Хрестом. Разом із Нею – вірні жінки, які супроводжували Ісуса з рідних сторін у Галилеї і аж до кінця. Відтак з’являється підтримка там, де ще вчора був страх і непевність: праведний Йосиф з Никодимом йдуть до Пилата і просять дозволу забрати і поховати Тіло Господа. Відтак приходять на Голгофу, не турбуючись, що можуть порушити ритуальну чистоту пасхального дня, – Вони ж бо добре знають, що доторкаються самої Чистоти і Святості. Знімають бездиханне Тіло, намащують заздалегідь приготовленими пахощами, обвивають чистим полотном і в дивному і малочисельному поході йдуть до Йосифового гробу. Там, де мав лежати колись Йосиф, сьогодні кладуть Тіло нашого Спасителя, бо Його смерть визволяє усіх смертних з неволі тління. У цих простих жестах вірної і відважної любові, яка продовжує жевріти навіть після смерті, вже міститься завдаток Воскресіння.
А повнота життя буде подарована із неба на третій день, у Воскресінні. Божа любов, яка сильна як смерть, яка сильніша від самої смерті, довершить це Боже діло у людській історії Божого Сина і усього людства. І всюди там, де навіть посеред темряви гріха, ненависті і смерті світить бодай малий промінчик Божої любові, там вже присутній завдаток Воскресіння, запорука перемоги.
Україна переживає свою Страсну П’ятницю. Але там, де зло вражає смертельною раною найкращих синів і дочок нашого народу, любов продовжує свою нестримну переможну ходу, назустріч Воскресінню, назустріч перемозі. Вона прийде! Так само як настане Великодній ранок! Бо води великі не в стані потопити полум’я любові, «любов бо, як смерть сильна. Стріли її – вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє. Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити» (Пісня пісень 8, 6-7). Відважні Никодими, Йосифи і мироносиці усіх часів разом з Пресвятою Богородицею є вірними свідками і знаками цієї всепереможної сили Божої і людської любови, яка струменіє до вічного життя. Усі вони, а разом з ними – віримо – і ми, «дізнаються, що Бог у визначений і тільки Йому можливий спосіб вихопив Ісуса від тління і від влади смерті. В турботі та любові жінок уже передвіщається ранок Воскресіння» (Венедикт XVI).
Далекого 2016 року на передовій на Сході України була зроблена ця світлина, в якій переплітаються Страсті Христові і Хресний шлях нашого народу. Тіло Спасителя спочило від своєї жертви, удалині видніється відкритий гріб-бліндаж, але над цими знаками смертної жертви із любови уже присутній Він – Воскреслий наш Спаситель: у Своїй іконі, у пасхальному хлібі, у Своїй невидимій, але дійсній присутності посеред болю і страждання рідного народу. Світло Воскреслого Спасителя розвіває темряву тривоги, непевності і страху. Разом із Ним і в Ньому крокуємо назустріч Воскресінню!
