«Зійти з неба, стати людиною, покинути почесне місце, зняти шати, підперезатися рушником, клякнути перед грішною людиною та обмити їй ноги. Яку довгу відстань подолав Ісус! Вихідний пункт – це небесна слава, а пункт призначення – прислуговувати як раб. Ісус принизився так глибоко для того, щоб забрати нас із собою в подорож. Її початок – це поневолення й темрява гріха. Наступні зупинки – це очищувальне обмивання та піднесення до трону Отця. А кінцем цього шляху є вхід у небо. Ісус принизився так глибоко для того, щоб піднести нас так високо!» (о. З. П. Мацеєвський).

Ісус вмиває своїм апостолам ноги, щоб вони мали частку у Його місії, у Його священстві. А це означає, що кожен священник покликаний наслідувати Свого Божественного Спасителя у цій вірній, безкорисливій і жертовній любові, яка проявляється у покірному служінні ближньому. Посеред усіх Христових послідовників, священники в особливий спосіб покликані повторити у своєму житті долю і поставу Христа Спасителя: не просто називатися, але бути «служителями», тобто слугами, які покірно виконують свої завдання, несучи людям Божу благодать, даючи відчути їм Божу близькість і Боже милосердя, яке обмиває душі і тіла від бруду гріхів і підносить впалу людину до небесних височин.

У цей Великий день Страсного Четверга дякуємо Богові за встановлення Таїнства Священства і за дар покликання наших єпископів, священників, дияконів і семінаристів. Молимося про ласку вірності цьому покликанню кожного священнослужителя та про їхню ревність у служінні на взір Христа Спасителя.

Кожне священниче покликання зароджується у серці Бога, а відтак пробуджується і дозріває в серці християнської спільноти – сім’ї, родини чи парафії. Молімося до Господа нив, щоб безнастанно посилав робітників на свої жнива (пор. Мт. 9, 37-38)! Молімося про зростання у вірі наших християнських спільнот, плодом чого будуть численні і святі покликання до священничого служіння в нашій Церкві і в нашому народі!