#СловоНазустрічВеликодню

У Страсну середу перед нашими очима постає трагічна постать Юди, одного з дванадцятьох, Христового апостола, який став зрадником і колаборантом, піднявши руку на Святого і Неоціненного.

Проте, падіння Юди не сталося ані спонтанно, ані несподівано. Ісус, як сказано в Євангелії, «знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що Його зрадить» (пор. Йо. 6, 64). До великих зрад провадить довга дорога, вимощена компромісами, двозначностями, лукавством і нещирістю. На цій дорозі бувають певні переломні моменти, моменти прийняття доленосних рішень, які народжуються в глибині душі, а потім виявляють себе в конкретних вчинках і конкретних діях. То ж слушно зауважує Фултон Шін, що «перед тим, як впасти остаточно, людина мусить пережити і внутрішнє падіння» (Життя Христа, 302). Цим падінням, у випадку апостола Юди, здається, було грошолюбство, гріх захланності.

Св. Євангелист Йоан, описуючи щедрий і великодушний жест Марії, сестри Лазаря, яка напередодні Христових Страстей взяла літру мира «з найдорожчого нарду», намастила ним ноги Ісуса і витерла своїм волоссям, записав спонтанне обурення Юди: «Чому не продано це миро і гроші та й не роздано убогим!», і відтак подав справжні мотиви такої його реакції: «А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали» (Йо. 12, 6).

Юда не був у стані правильно оцінити жест Марії, його мислення було надто матеріалістичним, він думав категоріями економічної доцільності. Хоч на словах декларував шляхетні наміри, як от турботу про убогих, насправді ж йому йшлося лиш про зиск, про вигоду, про прибуток, який він міг здобути на цій трансакції. Його «прагматизм» був несумісним з величчю духа Марії, яка керувалася безкорисливою любов’ю, щирістю і жертовністю. Жестові Марії було надто тісно у серці Юди, опанованому грошолюбством. Там, де вселилася мамона, немає місці ані для Марії, ані для убогих, ані – остаточно для Ісуса: «Не можете служити Богові і мамоні».

Як часто наш народ останніми роками почувався зрадженим тими у світі, хто звик оцінювати все виключно матеріальними критеріями, економічними категоріями вигоди та зиску! Як часто його великодушні зриви і пориви наштовхувалися на холодний і байдужий «прагматизм»! Як часто можні цього світу, хоч виголошували пафосні гасла та програми, насправді керувалися цілком приземними мотивами збагачення і споживацтва, зраджуючи ідеали, цінності і принципи! Невірність ідеалам стала прелюдією до злочинної байдужості, яка була готова видати на смерть увесь народ, якщо б він сам не виступив на захист власного життя, власної гідності, свободи.

Нині той, кого були готові у такий негідний спосіб зрадити, пригадує усьому світові, що є цінності, за які можна платити високу, найвищу ціну. А Юда, що наважився на свій ганебний злочин, стоїть перед усіма як трагічний знак, пересторога: чувати і молитися, щоб не увійти в спокусу, бо ж «у присутності Божества ніхто не може бути впевненим у своїй невинності» (Ф. Шін): «Серцевідче Христе, Боже наш, сподоби нас жагу грошолюбства від себе відігнати, щоб разом з Юдою не впали ми у пропасть відчаю. Учини також, щоб ми пристрасного і розкошолюбного життя зреклися і сподоби нас мертвість Твою повсякчас у тілі носити, щоб і ми слави Твоєї причасниками та спільниками стали!».