Владика Богдан (Дзюрах)
«І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 16).
Між першим кроком пастирів, який вони зробили назустріч Таїнству Різдва, і тим моментом, коли, як сказано в Євангелії, вони «знайшли Марію, Йосифа й дитятко» в священному тексті стоїть лише одне маленьке «і», – майже невидиме, проте, за цим маленьким «і» криється увесь їх шлях, криються пошуки (недаремно сказано, що вони «знайшли», а не просто «дійшли» до означеної цілі), мабуть, – зусилля, витривалість, наполегливість, – одне слово усе те, без чого неможливо подолати шлях і осягнути ціль мандрівки.
Хтось міг би сказати, що дорога пастирів назустріч Новонародженому Спасителеві не мусила бути для них надто важкою, адже поля поблизу Вифлеєму їм були добре відомі. Втім, навіть за таких умов, вони багато чим ризикували задля Христа, бо ж відірвалися від своїх «насиджених місць», покинули безпечні загороди, відмовилися від комфорту ватри, яка давала тепло і захист від вовків, що сновигали в полі навкруги отари. Зрештою, пускаючись посеред ночі у дорогу, вони мусили цілковито довіритися слову Ангела, який, хоч і заповів їм, що вони «знайдуть Дитя сповите, що лежатиме у яслах», проте не втаємничив їх у всі деталі подорожі і не гарантував їм легкої та безпечної мандрівки…
Зробити перший крок у справі – дуже важливо (один мій співбрат-монах з Австрії казав: «Щоб якусь справу докінчити, її треба принаймні розпочати»). Проте, не менше важливим є витривати у дорозі, не знеохотитися, не зупинитися на половині шляху. Хтось слушно зауважив, що розпочинають шлях багато хто, але довершують – лише Святі. Тому у нашому духовному житті такою важливою є чеснота витривалості. У нас в монастирі Редемптористів є звичай щоденно молитися «про ласку витривання», тобто про ласку вірності нашому християнському і монашому покликанню аж до кінця, не зважаючи на кризи, труднощі і випробовування.
Що тієї ласки нам, Христовим учням, буде конче потрібно, – можемо не сумніватися. Факт, що відразу після Різдва Христового, Церква святкує пам’ять первомученика Стефана, цілком невипадковий! Наш Господь теж невипадково закликав нас входити «вузькими дверима» до Божого Царства, бо «просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7, 13-14), а на іншому місці заповідав, що тільки той, «хто витриває до кінця, спасеться» (пор. Мт. 10, 22). Про правдивість цих слів нашого Господа свідчить життя усіх Святих, почавши від Пречистої Діви та св. Йосифа і закінчуючи мучениками та ісповідниками віри нашої Церкви минулого століття. Знаменно, що на гербі нашого патріярха Йосифа було гасло «per aspera ad astra» – «через терни до зірок».
Чи застановлялися ви коли-небудь над тим, якою була мандрівка Пресвятої Богородиці, коли вона після Благовіщення «пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди»? Мені ці роздуми прийшли на думку тоді, коли я вперше побував у Святій Землі і проїжджав тією самою дорогою із Назарету, що на півночі Ізраїлю, до селища Аїн-Карем поблизу Єрусалиму, (а це майже 150 км.!), яку юна дівчина мала подолати не так, як я – сидячи в комфортному паломницькому автобусі з кондиціонером, а йдучи пішки, можливо, долучившись до супутнього каравану та долаючи кам’янисту пустелю з численними загрозами і небезпеками. Навіть якщо Марія подорожувала в супроводі ангелів, як от на цій іконі, зображеній на фасаді храму в Аїн-Карем, на Її дорозі не бракувало, з певністю, і терня… Згодом Її мандрівка віри поведе Її в Єгипет, Назарет, Капернаум і аж до Єрусалиму, де Вона ступатиме хресною дорогою за Своїм Сином на Голгофу і витриває у вірі аж до кінця, до гробу і до Воскресіння. І завдяки своїй витривалій вірі Вона назавжди стане «Одигітрією», Провідницею в дорозі віри для усіх Христових учнів.
Молитва: Господи Ісусе, я ще в дорозі. Не знаю, скільки ще залишилось мені пройти до визначеної мети, до зустрічі з Тобою. Одного в Тебе тільки прошу: дай мені ласку вірності у покликанні, дай ласку витривання у вірі аж до смерті! Нехай мій Ангел Хоронитель веде мене дорогами Твоєї волі! Нехай Моєю провідницею на цій дорозі буде Твоя Пречиста Матір, святий Йосиф і всі Святі. Амінь.