«Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). У цих словах – серце різдвяної благовісті, а водночас – переломний момент людської історії.
Оце ангельське «сьогодні» розділило історію людства на два періоди – до Христа і після Христа. Світ після цієї ночі біля Вифлеєму вже ніколи не залишиться таким, яким він був до цього. Дотепер це був світ, в якому людство, втомлене гріхом, тужило за спасінням. Устами пророків людство висловлювало цю свою тугу і нездійсненну ще тоді надію: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов!» (Іс. 63, 19). І ось «сьогодні», у цю ніч над Вифлеємом відкрилось небо і Він зійшов! Зійшов, щоб у своєму сьогоденні людина знайшла спасіння, визволення, радість.
Починаючи від тієї незабутньої ночі, коли Ангел Господній біля Вифлеєму сповістив убогим пастушкам: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь», кожного разу, коли Боже вічне «сьогодні», сповнене Божої присутності і Божої любові, стрічається з людським «сьогодні», позначеним гріхом і темрявою смерті, настає момент спасіння. Тут ключовим є слово «зустріч». Бо можна святкувати Різдво, але так і не «зустріти» Різдва, розминувшись з Тим, чиє Різдво святкується – нашим Спасителем і Господом Христом!
Пастушки, почувши благовість спасіння, яку Господній Ангел скерував до їхнього убогого і темного «сьогодні», прийняли цю спасенну вістку відкритим серцем, як таку, що стосувалася не когось іншого, а саме їх, їхнього темного і непевного сьогодення: «Сьогодні народився вам Спаситель». Тому вони назавжди залишилися першими свідками тієї поворотної ночі в історії усього людства і вчителями справжніх зустрічей з Христом Спасителем.
Євангеліє від Луки зберегло для нас ще кілька прикладів таких спасенних зустрічей, в яких Боже «сьогодні» перетнулося із людським «сьогоденням», приносячи тим, хто у цьому сьогоденні перебував, спасіння і життя. Ось Закхей, відкривши своє серце і двері свого дому для Христа, чує з Його уст такі слова: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він – син Авраама» (Лк. 19, 9). Розкаяний розбійник в останню годину свого земного страждання скеровує свою зболілу голову і душу до Христа Спасителя, благаючи: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство», і чує у відповідь запевнення-обітницю: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 42-43).
Але була і інша зустріч, невдала: у синагозі в Назареті, куди Ісус прийшов на самому початку свого служіння, щоб перемінити безвідрадне сьогодення в першу чергу своїх найближчих земляків. І хоч «очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього», однак, почувши, що саме сьогодні сповняються слова давніх пророцтв про їх спасіння, мешканці Назарету вирішили усунути Христа зі свого сьогодення: «всі в синагозі наповнилися гніву і, вставши, вигнали його геть за місто і повели його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. Та він, пройшовши серед них, пішов далі» (Лк. 4, 28-30).
Очевидно, людська злоба не зможе усунути Бога з історії, викинути Бога із людського життя, хоч як би не намагалися супротивні Богові сили це зробити (досить згадати переслідування за віру в ще так близьких нам часах комуністичного режиму, або ж цьогорічну спробу європейських чиновників внутрішнім циркуляром «рекомендувати» відмовитися від вживання у публічному просторі Європи слів «Різдво Христове» чи «Різдвяні свята»…). І, остаточно, не буде підстав окреслювати наш сучасний світ як «пост-християнський» доти, доки ми, християни, не піддамося спокусі покинути Христа, витіснити Його із нашого сьогодення на, або і поза маргінес особистого, родинного, суспільного і політичного буття.
Навпаки – просімо в Бога ласки, щоб наше сьогодення стало місцем зустрічі з Новонародженим Спасителем, зустрічі, внаслідок якої і про нас можна було б сказати: «Сьогодні на цей дім (особистий, родинний, європейський) зійшло спасіння!».
Молитва: Святий і вічний Господи і Боже! Ти, що є «вчора і сьогодні – той самий навіки», прийди в моє убоге «сьогодення», сповите сутінком непевності, тривоги і страху. Сповни його Твоїм небесним життєдайним світлом, щоб моє серце сповнилося радості спасіння, почувши і прийнявши різдвяну благовість: «Сьогодні народився вам Спаситель, він же Христос Господь». Амінь.