Хтось вважає Великий канон Андрея Критського дуже глибоким вираженням покаянного людського духа, хтось, навпаки, критикує його, стверджуючи, що він наповнений надмірним драматизмом, навіть негативізмом щодо людської природи, її життя і гріховності.
Попри всі думки – цей унікальний текст став частиною нашої літургійної традиції. Він привертає до себе увагу, не залишає байдужим.
Наші літургійні книги приписували співати цей канон на 5 тижні Великого посту, однак пізніше з’явилася традиція співати його на самому початку (правда не цілий, а розділений на 4 частини кожного вечора першого тижня посту).
Основна тональність цього канону, звичайно, покаяльна – це простора ісповідь – визнання своєї гріховності перед Богом.
Цей канон – це велика поема, яку написав Андрей Критський як свій особистий молитовний досвід. Складається з 9 частин, які ми називаємо піснями, які в свою чергу складаються з строф, які ми називаємо тропарями. Їх є 250.
Це, фактично, найбільший літургійний текст, який ми маємо у своїй традиції.
Вертаючись до тези про негативізм канону: читаючи його, справді може здатися, що визнання гріхів у ньому є перебільшене, що, може, варта менше наголошувати на тому, скільки і як ми грішили.
Треба пам’ятати, що це давній текст, стилістика якого може викликати певні питання чи спротив у сучасної людини. Але тут хочу наголосити на одному – ця ісповідь людини є не перед самою собою. Ця людина не є замкненою сама у собі, а є перед Богом, у Його присутності, для того, щоб Він їй допоміг.
Кожне визнання гріхів у цьому Каноні – це наче крик про поміч: “Боже, допоможи мені, бо без тебе нічого не можу!”
У нашій традиції спів цього Канону супроводжується доземними поклонами. Не всі християнські традиції мають цю практику. Але вона є похвальною, бо вона залучає до цієї молитви-ісповіді також наше тіло. Кожен доземний поклін показує нам нашу гріховність, але потім Бог нас піднімає – ми встаємо.
Треба розуміти, що сенс цього богослужіння – не у самих поклонах, а у тому, щоб сокрушити наше серце, пробуди нас до навернення і пробудити нас до Бога, який єдиний може допомогти побідити наш гріх і відкрити нас до світла покаяння.
Максим Тимо, викладач УКУ
