Радість завжди у Господі – Богові миру, що нас спасає

Флп. 4, 4-9

У читанні Апостола на свято Входу Господнього в Єрусалим чуємо натхненні заохочення св. апостола Павла до радості та до всякої чесноти. Апостол подвійним закликом взиває вірних завжди радуватися, а також бути доброзичливими, появляти Богові прохання, а водночас дякувати Йому, думати про правдиве і чесне, справедливе і чисте, любе і шанобливе, чинити те, що бачили в ньому, Павлові. За те св. апостол обіцяє вірним, що Бог буде з ними, той Бог, який є так «близько»; той Бог, який несе з собою «мир, вищий від усякого уявлення».

Заклик Квітної неділі нічим не журитися, який чуємо в першому читанні Божественної літургії, заклик постійно радуватися у Господі вводить нас у Страсну седмицю, в якій Господь священнодіє наше спасення. Чим нам журитися, якщо Бог подарував нам спасення? Чим нам тривожитися, якщо блаженна вічність нам відкрилася? Чим можемо сумувати, журитися і тривожитися, як не тим хіба, щоб прийняти цей дар і скуштувати з нього? Як можемо не радіти «таким великим спасенням» (див. Євр. 2, 3)? Як можемо ним радіти не постійно, не завжди? Як можемо справді не радіти завжди Господом, який завжди близько?

У неділю Входу Господа в Єрусалим чуємо, що Бог миру на осляті в’їжджає у святе місто, а не на коні. Приймає вітання-оклики про спасення («Осанна в вишніх!» означає «О, спаси нас, Ти, що перебуваєш на висотах!»), а не вітання-оклики воєнного тріумфу. Приймає галузки і хвалу від дітей і немовлят, а не від сильних цього світу. Входить у святе місто, не щоб розділити здобич та роздати трофеї, а щоб визволити від диявола його багатовікову здобич. Визволити важкою мукою, виснаженням тіла, смертельним смутком нутра, великою страстю, а не відкупити земними трофеями. Такий наш Бог – Бог миру. І дарує мир, «вищий від усякого уявлення». Думаймо про те, за закликом св. апостола Павла, чинімо те, що бачили і чого навчилися від Господа та Його благословенних учнів. І Бог миру справді буде з нами, а Його святим воскресенням возрадуємося навіки.

Встигнути прийняти спасення

Йо. 12, 1-18

У Квітну неділю, що безпосередньо передує світлому Христовому Воскресенню, читаємо Євангеліє про перебування Ісуса у Витанії за шість днів перед Пасхою та про Його славний вхід у святе місто наступного дня. Вечеря, справлена для Христа у домі Лазаря, Марти та Марії, була незвичною: той, що ще недавно був чотириденним мерцем, сидить за столом та й споживає страву, вдруге отримавши життя. А й Той, хто викликав його із гробу, сидить за тим же столом як звичайна людина, не як могутній цар, від якого тремтять народи, але як друг, а водночас як Цар, якого страхаються біси і якому кориться ад. Марта прислуговує при столі, а Марія помазує вельми дорогим миром ноги Христа, з любов’ю та вдячністю обтираючи їх волоссям. Юда натомість журиться коштовністю мира, тоді як Христос сповіщає своє близьке погребення. І миро вельми дороге, придбане на день радості, буде збережене на день похорону, каже Господь.

Але не встигне Марія вранці першого дня по суботі намастити мертве тіло тим миром, збереженим на похорон, бо воскресне Христос ще поки Марія поспішно йтиме до гробу. І не встигне Марта і Марія натішитись воскресенням з мертвих брата, як вже сумуватимуть смертю Господа, щоб потім радіти Його триденним востанням. І не встигнуть первосвященики вбити Лазаря, як ухвалили це зробити, бо вбиватимуть Того, що викликав мертвого із гробу. І не встигне Юда продати миро, бо Інше Миро продаватиме.

А Христос наступного дня по тій незвичній вечері незвично, на осляті, входить у святе місто Єрусалим. І сила людей дещо незвично Його вітає з пальмовим віттям: «Осанна (з євр. “Спаси нас!”)! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» Але не встигне затихнути їх гомін, як уже інший крик рознесеться по Єрусалиму: «Розіпни Його!» І не встигнуть прославити Христа як ізраїльського Царя, як уже засуджуватимуть Його за те, що начебто зробив себе царем. І не встигне зав’янути пальмове гілля, як єрусалимські дороги покриє кров Засудженого. І апостоли не встигнуть збагнути в’їзд на жереб’яті, як ще більше нерозуміння заполонить їх.

Христос знає усе, що станеться цими днями в Єрусалимі, а, однак, не уникає увійти туди, бо ж на те Він і прийшов (див. Йо. 12, 27). І не відмовляється дарувати спасення тим, що кричатимуть: «Розіпни Його!»; і тим, що хотітимуть вбити Лазаря, і тому, хто хоче продати миро. Бо всім нам дароване спасення у Христі, потрібно лише схотіти прийняти його. Усім нам відкритий рай смертю і воскресенням Христа, потрібно лише увійти туди.