У Старому Завіті на сторінках Біблії зустрічаємо строгу заборону зображати Бога.
Як тоді бути з нашими іконами?
Ікони Школи українського іконопису «Радруж» УКУ
Треба пам’ятати, що ця заборона у Старому Завіті мала на меті найперше застерегти від ідолопоклонства, тобто, від створення скульптур і зображень, які мали б віддаляти від поклоніння одному істинному Богові.
У Новому Завіті апостол Йоан Богослов так і каже: «Ніхто й ніколи Бога не бачив», однак робить важливе доповнення: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив». Це і лягає в основу написання ікон.
Бог, який явився нам у вигляді людини, хоче, щоб ми Його бачили так, як ми бачимо одне одного. Оскільки апостоли бачили Бога, – вони могли Його зобразити – це і є основою до написання ікон.
Боговоплочення є основою іконописання.
Від перших років християнства з’являється певні священні зображення, зокрема, у катакомбах. Пізніше вони розвиваються і оформлюються у певний християнський сакральний стиль.
Однак лише в контексті іконоборста з’являється потреба богословського обгронтування іконописання. І найбільш талановито, цікаво і оригінально це зробив видатний християнський богослов Йоан Дамаскин:
«Поклонюся іконі Христа як воплоченого Бога, бо честь, яку віддаємо образові, належить Первообразові».
Тобто, в іконі ми почитаємо не саме зображення, а зображену особу. Ми молитовно споглядаємо цю особу і звертаємося до неї. І про це дуже важливо пам’ятати.
VII Вселенський Собор у 787 р. засудив іконоборство і підтвердив практику іконопочитання і зробив дуже важливе розрізнення між поклонінням-служінням і поклонінням-почитанням, яке ми віддаємо іконам, Євангелію, хресту чи мощам святих.
Як саме ми вшановуємо ікони? Якими жестами?
Звичайно, це може біти цілування чи поклін перед іконою, запалення свічок чи лампад.
Однак найбільшу шану ми віддаємо іконам тоді, коли молимося перед ними.
Безперечно, ікона має мистецьку та естетичну цінність, однак найбільша цінність ікони полягає у її духовному значенні. А це духовне значення відкривається тоді, коли ми духовно предстоїмо перед іконою, коли ми її споглядаємо.
Ікона має свою певну мову. Від неї не можна вимагати реалістичності зображення, як, наприклад, від фотографії. Ікона має свій певний священний канон, згідно з яким створюється. Вона промовляє до нас мовою символів. І важливо вміти цю мову відчитати. Найкраще вона відчитується тоді, коли ми духовно споглядаємо ікону.
Які типи ікон бувають?
Це може бути зображення Ісуса, Його Пресвятої Матері (туд слід відзначити, що у східному іконописі в абсолютній більшості ікон Богородиця зображується разом зі своїм Сином), також ікони Господських чи Богородичних свят (які нам допомагають увійти у таїнство певних подій) і святих (які нам завжди пригадують про те, ким є святі – люди, просвічені Божим світлом, на яких виразили себе Божа благодать. На іконі не показується подвиг святого сам у собі, а його (цього святого) преображення у Бозі).
Таким чином ікону можна назвати «богослов’ям у кольорі», адже через ікону Церква передає нам свою віру – богослов’я, написане у текстах, тут постає перед нами у кольорі.
Ікона є важливим духовним чинником як особистим – для кожного християнина, так і літургійним, адже ікона завжди має важливе місце у різних літургійних обрядах.
Її можна назвати «вікном у вічність», адже через неї не тільки ми можемо звертатися до Бога, але і Бог звертається до нас.
Максим Тимо, викладач літургійного богослов’я УКУ
Відео з циклу «Наша молитва»
(онлайн-курс “Основи християнської віри і життя”, який присвячений головним принципам духовного життя християнина)
ТЕМА 22
Лектор: Максим Тимо, викладач літургійного богослов’я УКУ
Організаційні питання до курсу (тривалість, перелік тем і т.ін) – за цим посиланням.
Додаткові можливості для тих, хто хоче краще ознайомитися з темами курсу!
Оскільки відео-лекції є коротким синтетичним викладом теми, окрім відео на платформі відкритих курсів УКУ ми підготували для Вас додаткові матеріали з кожної теми курсу та тестові завдання для закріплення та перевірки знань. Щоб скористатися ними, потрібно тільки зареєструватися.
