Ким ми є та як залишитися собою, коли живеш у невідомості та не знаєш, що принесе день прийдешній. Жити теперішнім — прекрасно, коли на це є сили та натхнення мирного неба. У час, що випав на долю українців, шукаємо відповіді на важливі запитання та опору для свого серця в часи великих змін у наших духовних лідерів.

Фото: УГКЦ / о. Тарас Жеплінський

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав вказує людині через свої проповіді та настанови шлях до вдосконалення і зростання, який наповнює її життя змістом. Адже це життя з Богом, яке не завершується, а триває у вічній воскресній радості.

1. Слідуйте за власним покликанням

І ось кожного із нас Господь запрошує відкрити для себе той Божий задум. Це запрошення ми називаємо «покликанням». Кожен має своє покликання: когось Господь Бог задумав учителем, когось — чудовим винахідником, когось — справді святою матір’ю для своїх дітей, ще когось Він хоче бачити героїчним мужчиною, який виконує свого часу важливий обов’язок.

Будьмо певні: усе, що Господь для нас задумав, для нас найкраще. По-людськи кажучи, це рецепт нашого щастя. А ми мусимо лише сказати Богові «так», як це зробила Пречиста Діва Марія. Якщо ми приймемо Божий задум, то Господь починає у нас діяти. Його сила починає проявлятися через наше безсилля. Його мудрість починає проявлятися через нашу немудрість.

Його велич часом починає проявлятися через нашу немічність, навіть нашу нікчемність. І в цьому полягає ця Божественна благодать, яку Господь Бог хоче кожному із нас дати як благодать Святого Духа, як Божу силу, яка буде з нами доти, доки ми будемо йти дорогою Божого покликання (Проповідь на празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня 2015 року).

2. Будьте святими

Якось я почув твердження, що людство живе в тривимірному просторі, який має висоту, ширину і довжину. За аналогією можна сказати, що тривимірністю християнського життя є вищезгадані три поняття — святість, свідчення і служіння (Проповідь на празник Трьох святителів, 12 лютого 2016 року).

3. Великого бажайте

Кожна людина сьогодні хоче бути великою і славною. Сучасна так звана глобальна культура часом перетворюється на служіння успіхові, кожен змагається за те, щоб бути успішним. Проте справді великим є лише той, хто подібний до Бога, бо тільки Він великий. Співає псалмопівець Давид: «Великий Господь Бог наш, і велика сила Його, і розум Його не має міри».

Ми можемо з упевненістю сказати, що великим є той, хто вміє любити, як любить нас наш Бог. Великим є той, хто вміє служити, як служить Його Син єдинородний, силою і благодаттю Божої любові, що подається нам як Святий Дух. Великим є той християнин, який так любить Бога і ближнього, що готовий за свою віру віддати власне життя. Великий є той громадянин держави, який готовий за неї, заради її захисту пожертвувати власним життям. Любов чинить людину героєм. Великим є той батько родини, який так любить свою дружину і своїх дітей, що готовий усе своє життя за них віддати. Великою є та мама, яка вміє так любити своїх діточок, що за них може пожертвувати собою, своєю кар’єрою, своїми амбітними планами, щоб дати їм життя. Великий є той суспільний і державний діяч, який вміє служити так, як цього навчає наш Спаситель (Проповідь на П’яту неділю Великого посту, 29 березня 2015 року).

4. Слухайтеся голосу свого серця

Кожен із нас носить у собі «глас вопіющого в пустелі», яким є сумління. Хоч би як ми хотіли затулити свої вуха, хоч би як відмовлялися чути того пророка, який кличе в нашій душі, оскаржує нас у нашому серці, ми нікуди не втечемо від власного сумління. Воно ставить людину перед Богом в усій наготі її серця, говорить правду про неї саму, про її життя, вчинки, про її рабство чи свободу. Тому дуже важливо не приглушувати цього голосу […].

Яка місія християн у світі і, зокрема, у нашому суспільстві? Можемо сказати, що християни, як спільнота віруючих людей, мають пророче завдання у ті часи, у які живуть. Ми покликані бути голосом сумління нашого народу (Проповідь на Неділю перед Богоявленням, 17 січня 2016 року).

5. Будьте справжніми в усьому

Люди, які досліджують сучасний світ, кажуть, що ми живемо у часи культури підробок, контрафактних товарів. Ми самі у цьому переконуємося, коли йдемо до крамниці і вибираємо якісь речі: не все те, що написано на етикетці товару, відповідає його внутрішньому наповненню та змісту.

Ми живемо у світі колосальних маніпуляцій, коли ніхто навіть не відчуває, що повинен бути якийсь зв’язок між внутрішнім і зовнішнім. Ба більше, зараз навіть творять нові види релігійних спільнот і громад, які не мають нічого спільного ані з релігією, ані з Церквою, ані з Богом, а створені для політичного чи економічного поневолення людини. Тому так важливо, щоб ми, християни, посвідчили сучасному суспільству справжню Церкву, щоб люди, бачачи наші вчинки, наше життя, наші життєві рішення, могли сказати (як у перших століттях християнства говорили погани): подивіться, як вони люблять одне одного! Хай наша любов до Бога та ближнього скаже за нас, ким ми є (Проповідь на спомин святого Григорія Неокесарійського, 30 листопада 2016 року).

6. Не бійтеся страждань і випробувань

Смерть, яка в людей вважається кінцем усього, закриттям життєвих перспектив, на хресті Господньому перетворилася на новий початок, а хрест — на ключ, який відкриває життя, дає нову надію. Хрест стає знаком перемоги над смертю. Страждання, які є найбільш негативною складовою земного існування людини, у Христовому хресті перетворюються на скарб і дорогу до життя. Це сталося в той момент, коли з нутра Ісуса Христа наче вилилося на всіх джерело життя.

У зв’язку з цим мені спадає на думку одна історія. Коли я відвідував індіанців у Південній Америці, вони розповідали, що сприймають по-особливому те місце, у якому зі землі б’є джерело. Вважають, що це рана матері-землі, із якої пульсує життя. А коли хтось побачить, як пробивається джерело і починає струменіти вода, то почувається благословенною людиною.

Умерши на хресті, Христос крізь свої рани відкрив і вилив на всесвіт джерело життя, яке носив у собі (Проповідь на Хрестопоклінну неділю, 3 квітня 2016 року).

7. Не забувайте про Бога, який завжди поруч

Як часто в нашому житті ми почуваємося загубленими, покинутими, мовляв, увесь світ про нас забув, нема від кого чекати допомоги! Проте наш Бог завжди тримає нас у своїх обіймах, є до нас найближче. Усвідомлюючи це, ми оживаємо, отримуємо певність у дні прийдешньому (Проповідь на Неділю Блудного сина, 8 лютого 2015 року).

8. Навчайтеся каятися і просити пробачення

Якщо ми сьогодні подивимося на своє життя, заглянемо у власне серце, то побачимо, про що думаємо, як оцінюємо себе, які маємо пріоритети […]. Скільки всього в ньому перемішалося — світло і темрява, скільки різної інформації ми отримуємо! Дехто каже, що все це годі зрозуміти й «перетравити». У такому спектрі «цінностей», які нам пропонує сучасна культура, ми часто почуваємося розгубленими і не знаємо, як правильно чинити, боїмося прийдешнього дня. Часто ми подібні до народу, який потребує світла. Наше серце занурюється в темряву ідолопоклонства, бо кожен має власного ідола: гроші, кар’єру чи особистий успіх […]

Що для нас сьогодні означає поняття «покаятися»? Передусім це значить поставити Бога на перше місце у своєму житті. Тоді все інше стає на своє місце: людина бачить світло, знає, як правильно поводитися, розуміє, який їй шлях обрати, і провадить справді нове, сповнене Божим світлом, життя.

Покаятися означає виставити на світло Божого слова свій спосіб поведінки та особисті життєві пріоритети. Це значить пройняти своє життя світлом Божого слова, перейти із тіні смерті до життя, яке в собі приносить Ісус Христос (Проповідь на Неділю після Богоявлення, 24 січня 2016 року).

9. Не цурайтеся єдності

Кожен із вас пам’ятає, як у часи Революції гідності ми могли прочитати надпис на мурах міста Києва: «Байдужість вбиває». Це гасло нас будило, ним ми розпочали наш шлях у Святому Дусі до свободи та гідності. А сьогодні Святий Дух пише на наших серцях, не на камені, ще глибшу думку: «Єдність спасає». Як глибоко ці слова звучать у наших серцях! (Проповідь на Зіслання Святого Духа, 31 травня 2015 року).

10. У кожній справі керуйтеся любов’ю та милосердям

Справді, іншу людину можна пізнати, зрозуміти лише тоді, коли ми її любимо […]. Бог є любов. Його можна пізнати лише тоді, коли ми Його любимо. Так само і з іншими людьми. Особу можна пізнати і зрозуміти лише тоді, коли мовою спілкування є не лише слова чи звороти певного народу, а передусім любов, яка подається нам у Святому Дусі (Проповідь у понеділок Святого Духа, 20 червня 2016 року).

 

З нового видання Блаженнішого Святослава «Слово Боже — живе і діяльне, ІІ том. Проповіді та промови 2014–2016 років».
Департамент інформації УГКЦ