Благовісти, земле, велику радість; хваліть, небеса, Божу славу, – так урочисто закликає до радості та хвали приспів ірмосу свята Благовіщення Пречистої Діви Марії. І справді у цьому святі настала радість для землі та виявилася Божа слава, що на небі. Земля отримала Спасителя. Ще малого і невидимого їй, ще глибоко схованого в плоті Матері-Діви, але вже возносячого людське єство. Взявши людську природу на себе у зачатті, Син Божий підніс цю природу на висоту. І це надсильна причина для радості на землі. Небеса ж, які бачать Божу славу повсякчасно, анітрохи не відчули зменшення цієї слави від сходження Бога-Слова на землю. Адже зійшовши у лоно Діви, Єдинородний Син не полишив лона Отця. Сповнивши землю радістю, Бог не позбавив слави небо.

Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою, – співаємо далі в ірмосі свята. Пресвята Діва, прийнявши Бога-Слово у своє лоно, стала справжнім Божим кивотом, вищим понад усі кивоти, адже Вона – одушевленне, тобто живе, вмістилище Бога. Як не сміє торкатися до кивоту рука людини, окрім руки священнослужителя, так і до Богоматері, як до найдосконалішого кивоту, не сміє торкатися рука оскверненних. Але ж всі ми, люди, осквернені гріхами. То чи означає це, що не сміємо молитися до Пречистої, не повинні просити Її про поміч? Бо молитва – це ж торкання до Богоматері, хоч і не руками, а серцем та устами. Насправді заборона дотикатися оскверненним Божого кивоту є забороною не молитви (ті, які оскверненні, навпаки, повинні ще більше молитися), а забороною зухвалості та святотатства. Зухвалість та святотатство є нещирим і зневажливим звертанням до Богородиці, тоді як прямодушна молитва грішних є Їй угодною (про це свідчить хоча б житіє святої Марії Єгипетської). Таким чином осквернені гріхами, які щиро хочуть змінити своє життя, покликані молитися до Діви-Матері, а ті, які осквернені гріхами і не хочуть каятися, не сміють призивати Її на поміч.

В кінці ірмос закликає нас бути вірними, вірними в покаянні та намаганні виконувати Божу волю, щоб могти торкатися Богоматері молитвою та співом, з радістю повторюючи слова архангела: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Благовістіть день у день спасення Бога нашого, – закликає нас Церква словами псалмопівця у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (Пс. 96 (95),2). Ці слова ми чуємо перед читанням Апостола, тобто йде мова про прокімен свята.

Що може бути благішою вісткою, ніж спасіння? Що можна більшого благовістити, ніж те, що спасіння приносить сам Бог? Направду нічого. Тож така благовість заслуговує на те, щоб люди її проголошували день у день. Однак для того, щоб осягнути бодай трохи цю найбільшу благовість, яка заслуговує бути на слуху постійно і завжди, людству потрібно відчути себе в небезпеці, в страху, в приниженні, а потім позбавленим цієї ж небезпеки, страху та приниження. Бо чи може осягнути радість спасіння той, хто не знав і не відчував, що не спасенний? Мабуть ні. Це подібно на те, як малолітня дитина, що заблукала разом з матір’ю у лісі, не відчуває небезпеки, адже поруч є матір, і відповідно, не відчуває великої радості врятування з цієї небезпеки.

Отже, нам, людям, потрібно збагнути і відчути, якою пропастю, страхом та приниженням є наші гріхи та пристрасті, щоб відчути, якою благовістю є спасіння. Гріхи та пристрасті є властиві чи не всім нам, які вийшли з раннього віку життя, але відчувати пропасть власних гріхів та пристрастей ми не всі вміємо. А тому й не вміємо радіти спасінням, благовістити його день у день, співати Господеві пісню нову (пор. Пс. 96 (95),1). Однак свято Благовіщення переконує нас таки осягнути цю найбільшу благу вість – спасіння Бога нашого і врешті співати Богові та радіти. Чим більше осягнемо глибину власного упадку, тим більше возрадуємося висотою спасіння. Архангел звістив благовість Тій, Яка не знала упадку, але відчувала у своєму єстві упадок людської природи. Ми ж покликані відчувати як власні упадки, так і ті наслідки гріха, які несе у собі весь людський рід, уся людська природа (хвороби, страждання, смерть), але не для того, щоб впадати у розпач та безнадію, а для того, щоб сильно і правдиво радіти день у день спасінням Бога нашого.

Днесь всесвітньої радости початки передпразденственне оспівати веліють. Ось бо Гавриїл приходить, несучи Діві благовість, і до Неї кличе: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою (тропар). Так молимось у день передсвяття Благовіщення Пресвятої Богородиці. Якщо саме свято Благовіщення у своєму тропарі назване «спасення нашого началом», то передсвяття Благовіщення є наче «початками начала», тому й сказано: Днесь всесвітньої радости початки передпразденственне оспівати веліють. Свято Благовіщення, отже, є началом спасіння, а його передсвяття – початками всесвітньої радості, тобто початками начала спасіння.

Про начало говорить також кондак передсвяття Благовіщення, однак уже конкретизуючи, що саме мається на увазі під оцим поняттям: Для всіх земних Ти єси начало спасення нашого, Богородице Діво, Божий бо служитель з неба посланий явитись перед Тобою – великий чиноначальник Гавриїл, радість обрадованну Тобі приніс. Тому-то всі кличемо Тобі: Радуйся, Невісто неневісная. Бачимо, отже, що сама Богородиця, згідно з кондаком передсвяття, є началом спасіння. Не тому, що Вона спасла світ, адже лише Бог спасає, але тому, що Вона своєю згодою на Божий промисел дала можливість Богові спасти світ так, як Він цього бажав. Христос Бог – Спаситель, а Пресвята Богородиця – Мати Спасителя, тож і доречно звати Її началом спасіння.

Якщо у тропарі передсвяття цікавим є поняття «початків» начала, то у кондаку знаходимо не менш цікаве поняття «радості обрадованної», яку приніс Пресвятій Діві архангел-чиноначальник Гавриїл. «Радість обрадованна» – це начебто радість, яка сама возрадувалася, тобто така радість, яка відкрила для себе ще більшу радість, якою змогла обрадуватись. Це щось подібне на світло свічки, просвічене світлом сонця. Спасіння людського роду – велика радість, сама по собі уже надзвичайна і невимовна. Однак така радість стає обрадуваною тим, що не ангел, ані людина гряде у світ, щоб спасти його, а сам Бог¹. І не лише сам Бог йде на спасіння людства, а ще й Бог, Який воплочується, стаючи людиною з лона Діви Марії. Адже Бог міг спасти людський рід посередництвом одного лише слова чи думки, а однак забажав стати людиною, пожити між людьми, взяти на себе їхні гріхи, зазнати смерті за них та воскреснути для повноти їхньої радості. Бог забажав не просто радість спасіння принести людству, а радість дуже обрадованну.

1. Ця ідея натхненна сідальним середи першого гласу: «Коли ти, Христе, був розп’ятий,* тоді припинилось насильство й була потоптана ворожа сила;* бо не ангел, ані людина, але сам Ти, Господи,* спас нас — слава Тобі!».

Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. Ці слова тропаря свята Благовіщення дають нам збагнути, що від цього дня бере відлік наше спасіння у Христі. У цей день – день Благовіщення і день благоприйняття Марією спасенної вісті – сповнюється заповідане Богом людині перед її вигнанням з раю: Бог посилає світові Помазаника-Месію, щоб наново відкрити рай. Від віку обіцяне таїнство у цей день стає явним у домі Йосифа в Назареті. Стає явним поки-що лише для Марії та ангельських сил, згодом стане явним для Йосифа, ще пізніше для покликаних учнів, щоб стати явним в усій Галилеї, Юдеї та Самарії. По яких трьох десятках років від дня благовістування Марії це таїнство стає явним для Адама, Єви та всіх інших жителів аду, що очікували приходу Благословенного від віків. А ще по деякому часі стане знаним по всьому світі через проповідь учнів під проводом Святого Духа.

Таїнство Бога, Який стає Сином Діви, тобто Сином людським, стало явним нам, але залишилося неосяжним, стало дійсним, але залишилося неописанним. Бо це ж таїнство Бога – вічного, невмістимого, всевладного – у людині – сотвореній, смертній, обмеженій. Це таїнство сходження і восходження: сходження Бога з висоти і восходження людини від низів. Це таїнство воістину благості Бога: таїнство Благо-віщення, благо-даті, благо-словення. А водночас це таїнство благості Марії, Діви з Назарету, зарученої з Йосифом: таїнство благо-прийняття спасенної вісті, благо-родності, благо-чинності для цілого світу. Тому взиваймо з глибини нутра Богові голосом радості та вдячності за Його благо-воління у цьому незбагненному таїнстві Вочоловічення Христа, а Марії закличмо разом з ангелом: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою! А через Тебе, Маріє, Господь також з нами і посеред нас!

Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная. Ці слова кондака, що його співаємо у свято Благовіщення, нагадують нам подяку воїнів за перемогу на війні або ж подяку врятованих від небезпеки мешканців якогось поселення чи країни. Водночас можна прочитати зміст цього піснеспіву і в цілковито духовному розумінні – як подяку Непереможній Владарці Богородиці на честь перемоги над нашими спокусами та пристрастями чи підступами нечистих духів. Звичайно, що цю чи подібну молитву заносити слід до Богородиці і в одному, і в другому випадку – тобто і в тілесній, і в духовній небезпеці. Бо Марія має силу нездоланну від усяких нас бід охороняти.

Чому така нездоланна сила є у Богоматері? Бо Вона не своєю силою рятує нас від лиха, але силою Того, Хто у ній поселився через Гавриїлове благовіщення. Сила Марії у Її безсиллі протистояти Божій волі. Непереможність Богородиці у Її перемозі над своїм баченням власного життя, що дало змогу втілити Боже бачення. Чи могла Марія провидіти для себе Гавриїлову появу, а тим паче його благовість? Чи могла Вона зрозуміти у день приходу Гавриїла, що означатиме царювання Її Сина? Мабуть ні. І в тому власне непереможність Марії: Вона співдіє Божому Промислові, не будучи переможеною власним промислом.

Благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. У день найбільшого Богородичного свята дякуймо Непереможній Владарці на честь перемоги, взоруючись на Її нездоланну силу у безсиллі протистояти Божій волі.

Багато разів посилав Бог ангелів звістити людям Його промисли або ж Його волю. Багато благих вістей приносили ангели людям Божого вподобання. А однак нинішнє Благовіщення перевищує усіх їх. Нині Гавриїл благовістить народження Сина від Діви, народження у людській природі Єдинородного від Отця. Благовістить, що Бог зволив стати людиною і народитися як немовля. Звістує, що Бог хоче родитися безсіменно від Діви-Матері зішестям Духа Святого. Проголошує Благословенній між жінками, що Бог прийде у світ, воплотившись з Її лона, щоб дати світові спасіння.

Святе і велике це Благовіщення Гавриїла Діві, але не було воно благовістуванням легкого життя Марії, а навпаки. Не було воно обітницею Їй безпечності та безтурботності, але обітницею самовідданого і святого материнства. Благовіщення це було чимось іншим, ніж могла помислити для себе молода Діва.

А однак Марія приймає волю свого Бога, не суперечить їй, не шукає приводу, щоб відмовитись, не випитує подробиць, спитавши лише про збереження свого дівства. Не питає Благословенна, що має сказати Йосифові та рідним. Не питає, що буде з Нею. Повністю віддає себе волі Бога, щоб сталося усе по Його слову.

Бог через Марію став людиною, не перестаючи бути Богом. Марія через Сина стала Богоматір’ю, не перестаючи бути людиною. Велике це і святе таїнство, що перевершує будь-яке розуміння і мудрування чи то людське, чи то ангельське. Це початок нашого спасіння і благовість благодаті, з якою Бог зглянувся на творіння рук Своїх.

Нехай Преблагословенна Діва і Мати випрошує для нас у Бога, щоб і нам, за Її прикладом, вміти приймати благовісті у нашому житті, не відмовляючись вершити Божу волю попри всю незрозумілість і дивність Її установ.