Хрест. Зброя нездоланна і твердиня віри. Великий захист, похвала християн, охоронець православних, слава страстотерпців. Незборне забороло світу, пристановище знедоленим, охоронець тих, що в нужді, перемога царів і воїнів охорона та й варварів подолання. Вінець апостолів і вірних спасення.

Хрест. Тягар чи благодать? Смуток чи радість? Ярмо чи насолода? Христовий чи від світу?

Тягар, але легкий, бо повний благодаті. Смуток, але радісний, бо веде до спасення. Ярмо, але любе і повне насолоди. Бо Христове, а не від світу.

І кожному на його хресній дорозі дається його хрест. І кожному сила дається, щоб його нести. Але як тільки людина відкидає хрест, стає він їй незносним і придавлює своїм тягарем. Як тільки відмовляється від нього, не може далі йти. Як тільки зрікається його, стає він їй ярмом нелюбим і непримиренним. Хто не приймає страждання, страждає ще сильніше.

Не знаємо, чому саме хрест мусить бути у нашому духовному житті. Не знаємо, чому саме страждання позначають життя кожної-кожнісінької людини на землі. Не знаємо, чому терпіння супроводжують живучих від народження до смерті. Не знаємо, чому обов’язково на видноколі даленіє Голгота. Не знаємо, чому обов’язково до воскресення треба йти через смерть. Не знаємо, чому Бог допускає усе те страждання, яке переживають щоденно всі Його діти, Його родини і цілі народи. Не знаємо. Не знаємо, чому хрест, а не вінець переможний. Чому страждання, а не повсякчасний тріумф. Чому мука, а не насолода. Не знаємо сенсу страждання. Не знаємо.

Але знаємо, що Христос поніс животворний і чесний Хрест. Знаємо, що віддав духа Отцеві на Хресті. Знаємо, що Його страсті значно і незрівнянно перевершують наші страждання. Знаємо, що Богові усяким способом і задумом легко було відкрити людям небо. Але єдиним способом і задумом спасення став Хрест. Знаємо, що ми Його послідовники. Знаємо, що «слуги не більші від пана свого» (див. Йо. 15, 20). Якщо страждав Христос, чи можемо ми бути Його послідовниками, не йдучи Його дорогами? Чи можемо відчувати радість воскресення без хресної агонії? Чи можемо воскреснути, не вмерши?

Якщо Бог знає кількість волосин на голові кожної людини, невже не знає про її навіть найменший біль і страждання? Якщо волосина з голови людини не падає без Його відома, чи може навіть найменше її терпіння бути Ним непомічене і бути просто безсенсовним? Ні. А якщо ні, то, отже, хрест є нашим спасенням і нашим шляхом до Пасхи. А не випадковим та непотрібним і незносним абсурдним тягарем, дорогою в нікуди, тінню смерті. Хрест – наше спасення, носити його – іти слідом за Христом, любити його – любити життя і воскресення, вмирати на ньому – воскресати для життя вічного.

Хрест – знамено перемоги і воскресення. Полюбімо його, щоб нести нам його слідами нашого великого Бога, щоб вмерти і воскреснути з Ним, щоб увійти у приготоване нам на Небесах Царство.

Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо!

 

Співчувай моїм недугам, великий Архиєрею

Господи Ісусе, великий Архиєрею, знаю Тебе повсякчасно як Того, хто співчуває моїм недугам, бо ж Ти у людськім своїм тілі досвідчив увесь біль і неміч, усю скорботу і недугу. Знаючи Тебе як співчутливого, приступив я, отже, нині з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі. І Ти не осоромив мене, подаючи Тіло і Кров Твої чесні. Знаю, що якби не Твоя співчутливість моїм недугам та якби не Твоя благодать, не міг би я навіть наблизитися до Твоїх Святощів, щоб не бути осудженим на смерть.

Господи, благаю Тебе, співчувай надалі моїм немочам, моєму невмінню зректися себе і, взявши спасенний свій хрест, іти за Тобою. Благаю Тебе, будь милостивим до мене у моєму нерозважному пориванні спасти свою душу для себе і невмінні губити її ради Тебе та Твого Євангелія. Великий Архиєрею, що пройшов небо, співчувай мені у моєму безглузді здобувати земний світ коштом своєї душі. Благаю Тебе, врозуми мене бачити цінність душі, яка не має ціни. Прошу, не соромся мене, коли прийдеш у славі Отця свого зі святими ангелами, забуваючи те, як я соромлюся визнавати Тебе перед світом. Ще і ще молюся: співчувай моїм недугам, мій Боже. Як не осоромив Ти мене нині, дарувавши причастя Твоїх Святощів, так і в день судний вчини зі мною по Твоїй безмірній благості.

Мій великий Боже, дякую Тобі, що мені, недостойному, недужому і нерозважному, Ти дав сьогодні узріти духовним оком Царство Твоє – Тебе самого, явленого в страшних і животворящих Тайнах. Дякую Тобі, що у день цей, коли поклоняюся Твоєму животворящому Хрестові, Ти не відкинув мене, що не вмію нести свій хрест. Мій Боже, я старатимусь іти за Тобою, а Ти співчувай мені, коли знову спотикатимусь. Амінь.

Марія Ярема. Причаститися Слова.