Віра чинить людину більшою і славнішою за світ
Неділя 1-ша Великого посту, Православія. Послання до Євреїв 11, 24-26, 32-12 ,2
24. Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали.
35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 1. Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
У першу неділю Великого посту, неділю Православ’я, у читанні Апостола чуємо про сутність віри. Віра дозволяє людині знехтувати земними вигодами та терпіти наругу заради небесної нагороди (приклад великого Мойсея), уможливлює здобуття перемоги над незмірно могутнішими ворожими силами (приклад суддів Гедеона, Варака, Самсона, Єфти), дарує смирення перед Богом і царську велич (приклад Давида), надихає Богопізнанням і провіщенням незбагненного (приклад Самуїла та інших пророків). Віра підбиває царства могутніх (приклад суддів, Макавейських мучеників та інших), загороджує пащі диких звірів (приклад пророка Даниїла), гасить силу вогню (приклад трьох отроків у Вавилоні). Віра спонукає до справедливості, мужності, уможливлює здійснення обітниць, чинить недолугого сильним, а померлого – воскреслим. Віра здатна спонукати людину відкинути визволення з рук нечестивців, а віддати себе мукам заради Того, до Кого вона (віра) спрямована. Віра чинить людину здатною терпіти наруги і бичі, кайдани і в’язниці, каменування, розрізування пилою, допити, вмирання від меча, тиняння по світу, бідування, гноблення, кривдження, блукання. Віра чинить людину такою великою, що цілий світ її невартий.
Велика хмара правдивих свідків живого Бога і в Старому, і в Новому Завіті. Велика кількість біблійних свідків, а також мучеників, ісповідників та праведних від апостольських часів аж по нині. Усі вони разом вінчаються у Небі вінцями слави за свою добру і святу віру. Старозавітні праведні отримали здійснення обітниці через Христа. У Ньому ж її отримали і ті, що свято пожили у Новому Завіті. Він – Засновник і Завершитель віри. У Нього вдивляючись, можемо переможно змагатися з ворогом людським, можемо відкинути гріх, що так легко обмотує і так сильно тримає. Христос бо заради нашого спасення витерпів зневаги і хрест, сором і приниження. Завдяки Йому віра старозавітніх увінчалася спасенням, а новозавітніх знайшла своє звершення.
Православна віра в живого Бога (тобто та віра, якою правильно славимо Бога) чинить велике і славне. У всі часи. Для неї нема неможливого, бо для Бога все можливо. Для неї нема непосильного, бо в Бозі усяка сила. Вона чинить людину більшою і славнішою за світ. І цілий світ невартий одного, хто живе такою вірою.
Не мати лукавства
Неділя 1-ша Великого посту, Православія. Євангеліє від Йоана 1, 43-51.
У першу неділю Великого посту, неділю Православ’я, читається Євангельська оповідь про покликання Филипа та Натанаїла (Йо 1, 43-51). Христос кличе Филипа, який бере ініціативу в покликанні Натанаїла, розповідаючи йому, що бачив він Того, Кого передзвістили Мойсей та пророки. Не дивним виглядає сумнів Натанаїла. Віками народ очікував Месію, віками про Нього писали пророки, а тут Филип раптом стверджує, що саме Його знайшов. Не дивним виглядає і заперечення Натанаїла щодо Назарету, оскільки місто це було зовсім не зразковим у дотриманні віри предків, а навпаки, було сповнене поганського культу. Дивною однак виглядає раптова зміна скепсису Натанаїла на чисту віру.
Щойно він сумнівався, що щось доброго може бути з Назарету, а тут уже називає Назарянина Сином Божим та Царем Ізраїлевим. Що ж спричинило таку зміну? Христос словами про перебування під смоковницею дав зрозуміти Натанаїлові, що наскрізь бачить його душу, його духовний і містичний досвід, його нутро. Очевидно, що під смоковницею Натанаїл власне переживав якийсь досвід єднання з Богом, тому що у тих словах Христа він явно відчитує, що перед ним саме Той, Хто був з ним під смоковницею. «Побачиш більше», – обіцяє Натанаїлові Господь: «Побачиш Божу славу, супроводжувану ангелами. Побачиш, бо не маєш лукавства, яке не дозволяє побачити. Побачиш, бо сумнів, недовіра і скепсис твій не були нещирими, обманливими, егоїстичними».
Те саме говорить Христос сьогодні і нам: «Я бачив Тебе у глибині Твого серця, під смоковницею Твоїх духовних досвідів і пережиттів», але чи чуємо ми від Нього: «Ось справжній християнин, у якому немає лукавства»? Чи наші сумніви, недовіра, скепсис не є часом лукавим бажанням нічого не змінювати у своєму житті та вдавати, що з Христом ми ніколи не зустрічались?
