Перша неділя Великого посту – неділя Православ’я
Першу неділю Великого посту називаємо неділею Православ’я. Слово «православ’я» означає «правильно славити» Бога. Таким чином православними називаємо всіх християн, які правильно вірять (тобто цей епітет вживаємо також до християн-католиків, а не лише до конфесійних православних християн). Така назва неділі пов’язана з торжеством православ’я (тобто правильної віри) над єрессю іконоборства.
Ця єресь зародилась у перших віках Середньовіччя та проголошувала необхідність боротьби з іконопочитанням у Церкві. Почитання ікон фальшиво трактувалось як поклоніння дереву та фарбам, тобто матеріалу, з якого виробляються ікони, тобто сприймалось як ідолопоклонство.
Святі Отці сьомого Вселенського собору засудили іконоборство як єресь та на згадку про перемогу над ним постановили святкувати торжество православ’я в першу неділю Великого посту. Таким чином ця неділя пригадує нам справжню сутність і роль ікони – зображення вказує на того, кого зображено, спонукає до діалогу з зображеною особою. Христос, Який прийняв на себе тіло, став видимим для людей, а отже зображуваним. Інакше ми не могли би зображувати Бога, хіба символічно. Також зображуємо Богородицю і Святих, Безтілесні сили. Почитаючи ікони, шануючи їх як святиню, не поклоняємося їм, але Богові, ними зображуваному. Також коли маємо перед собою ікони Богородиці чи Святих, поклоняємося через них завжди Богові, що прославив себе у їхньому житті.
«Будучи неописаним за своєю Божою природою, Владико, останнім часом Ти воплотився, і зволив стати описуваним: прийнявши тіло, Ти взяв на себе всі його властивості. Тому ми, йдучи за божественним апостольським переданням, вид Твій на іконі малюємо і побожно цілуємо, щоб піднестися до Твоєї любови та від неї отримати ласку оздоровлення» (Вечірня неділі Православ’я).
Ти покликав мене і дарував віру
Ісусе, Сину Божий, дякую Тобі, що Ти знайшов мене, щоб мені жити вірою у Тебе. Про Тебе писав Мойсей у законі і пророки, Тебе проповідували апостоли, Тебе засвідчили мученики та ісповідники. Маючи кругом себе таку велику хмару свідків, все ж не я шукав і знайшов Тебе, а Ти мене. Ти покликав мене і дарував віру. Я ж, неначе Натанаїл, прийшов на поклик і подивився. Але на відміну від нього, який був правдивим ізраїльтянином, не виявився я правдивим християнином. У ньому не було лукавства, а в мене нема «не-лукавства». Ти бачив його під смоковницею і він впізнав Тебе, Боже, а я бачу Тебе повсякчасно у страшних і животворящих Твоїх Тайнах, та не впізнаю. Він ісповідав Тебе Сином Божим, Царем Ізраїля, а я хіба на устах визнаю, а в серці ношу важкі сумніви: Що доброго може бути з Церкви, з Таїнств, з молитви?
Господи, що сьогодні приходиш до мене у Святих Тайнах Тіла і Крові, незважаючи на мої недоречні сумніви, даруй мені відкинути всякий гріх, що так легко пристає до мене навколо, дай силу бігти витривало до змагання, призначеного мені, навчи пильно дивитися на Тебе, Засновника й Завершителя віри. Навчи не дивитися на світ, але на Тебе. Не шукати радості без Тебе, але хреста, що від Тебе, не звертаючи уваги на сором, щоб возсісти свого часу по Твоїй правиці у Царстві Твоєму. Навчи вірою чинити справедливість, осягати обітниці, проявляти мужність, ставати сильним, бувши недолугим. Навчи мене жити вірою у Тебе, нею виконувати Твої установи, нею звершувати величне і нею повсякчасно ділитися. Амінь.
Марія Ярема. Причаститися Словом.
