Марія Ярема

Не бачити смерти, доки не побачити Господа

Не бачити смерти, доки не побачити Господа. Таке було звіщено праведному Симеонові. І він побачив Господа, і увірував, і прославив Його. Як праведному старцеві так і нам обіцяно не бачити смерти, не зустрівши Бога у житті. Адже Христос – Світло, «що просвітлює кожну людину» (Йо, 1, 9). А отже, кожного з нас просвітлює Його споконвічне світло. Але чи бачимо ми Його? Чи натомість не вміємо впізнати, як не впізнав Його світ, який Ним виник (пор. Йо 1, 10)? Симеон побачив і впізнав. І відійшов у мирі за Господнім словом. Ми ж, дивлячись, не бачимо і впізнаючи, не впізнаємо. І відходимо з життя не в мирі, а в суєті, не в світлі, а в мряці.

Не бачити смерти, доки не побачити Господа. Превелика і свята обітниця. Дарована усім нам на спасіння. Але, щоб впізнати Господа, потрібно Його шукати, за Ним тужити, Його любити. Бо інакше годі нам Його впізнати. Годі прийняти Його світло на просвіту нашого життя.

Нині…, за Твоїм словом, у мирі….

Нині відпускаєш слугу Твого, Владико, за Твоїм словом, у мирі, бо побачили очі мої спасіння твоє, що приготував Ти перед усіма народами. Світло на просвіту народам і славу люду Твого, Ізраїля.

Нині, Владико, являєшся нам носимим на руках Матері, що все носиш. Нині являєшся нам внесеним до Храму єрусалимського, щоб бути представленим Богу Отцеві, хоч Ти Його споконвічний Син єдинородний перед усіма віками. Нині даєш себе покласти у руки старечі, щоб відпустити у мирі Симеона. Нині даєш себе восхвалити Анні пророчиці, щоб возрадувався її дух.

Нині, за Твоїм словом, у мирі, дай побачити очам нашим спасіння Твоє, що приготував Ти перед усіма народами. Нині дай нам прийняти Тебе чистим серцем і нескверним життям. Нині дай нам відпустити усяку злобу і ненависть, усяку пиху і заздрість, усяке неправдомовство і усякий підступ. Нині, за Твоїм словом, у мирі…

Нині, Владико, дай нам обняти Тебе, як Ти дався в обійми Симеона. Нині дай нам хвалити Тебе, як Ти зволив бути восхваленим Анною. Нині дай нам узріти у Твоїм світлі світло. Нині дай нам більше не блукати в темряві, але йти за Тобою, Світлом світу. Нині, Владико, дай нам у мирі життя жити, щоб у свій час у мирі його відпустити. Нині просвіти кожного з нас і наш Боголюбивий народ, бо Ти світло на просвіту народам і слава Ізраїля, старого і нового, вибраного старозавітного народу і новозавітної Твоєї Церкви.

Нині, Владико, дай нам зустріти Тебе у храмах наших сердець. Нині дай нам оглядати спасіння Твоє, приготоване перед віками. Нині просвіти нас на життя вічне. Нині і по всі дні. Нехай так буде. Нехай так буде.

Різне об’явлення незмінного Бога

Нехай дивується чудовий хор ангельський, а ми, земляни, заспіваймо пісні, бачивши невимовне Боже приниження, бо перед Ким тремтять хори небесні, Того нині обіймають руки старечі – єдиного Чоловіколюбця, – співаємо у сідальному Утрені свята Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Чудо невимовного Божого приниження, про яке згадує цей піснеспів, є здивуванням не лише для ангельського хору, але й для людей. Той, Хто явився малою дитиною та у сороковий день земного життя промовляв дитячим плачем, не вперше вже промовляв до людей. До цього дня Він промовляв багаторазово, але зовсім в інший спосіб. Він промовляв часами гучно, а часами тихо, часами для всього народу, а часами для окремих його представників, часами голосом, а часами чудами, часами карами, а часами помилуваннями. Однак ніколи до свого народження з Діви не промовляв голосом людини. У день Стрітення Єдинородний Син Божий промовляє саме голосом людини-дитини. Саме цей голос почув праведний Симеон, відгукуючись абсолютною вірою у те, що це голос Бога. Праведний Симеон не знітився дивиною об’явлення, не відмовився вірити, що об’явлення Бога, на яке він так довго чекав, є об’явленням Дитини на руках Матері. Він вірив у те, що ця Дитина – той самий Бог, Якому він вірно служив при храмі протягом тривалого життя. Симеон-старець прийняв на руки Бога, що, не змінившись, прийняв тіло задля нас, – каже інший сідальний Утрені свята, підкреслюючи власне, що прийняття людської природи не змінило природи Бога.

Вечірня свята також урочисто у багатьох стихирах підкреслює, що Ісус-Дитя – це великий Бог, Той, Хто промовляв колись через Закон і пророків. Одна зі стихир на «Господи, взиваю» так каже про це: Нині Симеон бере на руки Господа слави, Якого колись на Синайській горі бачив у хмарі Мойсей, як подавав йому таблиці Закону. Це Той самий, що говорив через пророків, Він же й Творець Закону. Це Той, Кого Давид провістив страшним для всіх, Він же має велику й багату милість. На перший погляд видається, що є дуже мало спільного між об’явленням Бога на Синаї, де грім, хмара, блискавиці, грізний звук страшили людей (пор. Вих 19, 16), та об’явленням Немовляти Ісуса у Вифлеємі та єрусалимському Храмі. Також важко знайти спільність між Давидовим викликом-пророцтвом «Цілуйте його ноги, щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його» (Пс 2, 12) та смиренним дитячим возляганням на руки Симеона. І справді, на перший погляд важко повірити, що один і той же Бог об’являється світові настільки по-різному. Однак це таки правда. Бог об’являє себе так, як є найкраще для людей, при цьому не змінюючись своєю істотою. Для старозавітного люду важливо було побачити, що їхній невидимий Бог є правдивим і могутнім, попри те, що не має золотої чи срібної подобизни у вигляді ідолів. Про це ж і писали пророки, спонукаючи людей зберігати віру невидимому, але правдивому і великому (настільки великому, що аж страшному) Богові. Натомість праведний Симеон, десятками років вслухаючись у тишу та молитву Храму, був готовий побачити велич Бога у малій Дитині, відчути усю могутність цього Єдинородного Сина. Бог наш великий, незмінний, вічний. Він же і став людиною: спочатку малою, потім стражденною, і лише потім прославленою. Він – один і той же Бог, Який у всі часи і в різні способи любить та дбає про нас.

Святий Богу

В законі тіні і писання образ бачимо, вірні: кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Тому первороджене Слово безначального Отця – Сина, що первородиться з Матері, Яка мужа не знає, – величаємо. Так описує суть свята Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа піснеспів ірмосу. Коли йде мова про закон і писання, то мається на увазі 13 глава книги Виходу, в якій описано Боже веління про те, що кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Та не тільки людський первісток, а й первісток тварин.

Виводячи вибраний народ з Єгипту, Бог навів ангела смерті на тамтешніх первістків з огляду на затятість фараона не відпустити ізраїльтян. Первенці Ізраїля були врятовані через помазання кров’ю ягняти одвірків, коли переходив ангел смерті. Але Бог хотів, щоб ізраїльтяни пам’ятали про те, якою ціною були визволені, тож заповів, щоб усе первородне в Ізраїлі – самчики тварин та хлопчики – були посвячені Йому. Тварин-первенців слід було приносити у жертву, а синів викуповувати в Бога (викупом були певні приписані тварини). Але навіщо Богові жертви первородних самчиків тварин та тих тварин, які приносилися як викуп за хлопців? Бог же ж не споживає м’ясо тварин (див. Пс 50 (49), 13) і не потребує нічого. З іншого боку, Йому усе те і так належить (див. Пс 24 (23), 1). Жертвоприношення тварин в Ізраїлі було необхідне народові, щоб пам’ятати власне, кому усе в світі належить, і від кого усе в світі залежить.

Свято Стрітення, отже, є святом викупу малого Христа у Бога. Як і всі в Ізраїлі, Марія та Йосиф виконали закон посвячення первістка. Як людина, Ісус був викуплений у Бога, однак цей викуп був начебто тимчасовий, адже за тридцять три роки Він таки стане принесеним у жертву. Але добровільну жертву.

Як первороджене Слово безначального Отця, тобто як Бог, Він сам усім володіє, є Законодавцем і Тим, кому приносять молитви та жертви. А як Син, що первородиться з Матері, Яка мужа не знає, викуповується на сороковий день по народженні та приноситься в жертву на тридцять третій рік життя. Його величаємо.

Священик за чином Мелхиседека

У Посланні до євреїв автор вдало аргументує священство Ісуса. Христос не походив з коліна Леві, з якого єдиного, згідно з законом Мойсея, могли виходити священики. Походив наш Господь натомість з коліна Юди, яке не мало жодних привілеїв щодо священичої служби. А однак, каже автор Послання, саме Ісус Христос є найвищим Архиєреєм. Не за чином Леві, а за чином Мелхиседека. Останній був царем і священиком, сучасником Авраама (пор. Бут 14,18). Власне автор Послання до євреїв доводить, що священство за чином Мелхиседека є вищим, аніж священство, установлене законом Мойсея. Адже, каже він, Авраам дав десятину Мелхиседекові, який благословив його (пор. Бут 14,20), тоді як Леві, сина Авраама, ще не було на світі.

Згідно з законом усі коліна Ізраїля, тобто усі нащадки синів Авраама, сплачували десятину священичому коліну – коліну їхнього брата Леві. А тут, навпаки, Авраам, а через нього Леві, його ще ненароджений син, сплачує десятину священику Мелхиседекові. Чому автор Послання називає Ісуса власне Архиєреєм за чином Мелхиседека? Бо Мелхиседек виніс Авраамові після його славної перемоги хліб і вино (пор. Бут 14,18), прообрази Євхаристії, яку установив Христос. Тому отже, Христос – найвищий Архиєрей, а водночас Законодавець і Господь.

Таким чином не мав Ісус потреби бути принесеним до Храму на благословення чи бути посвяченим Богові, бо ж Сам Він – Бог. Він Сам – Той, Хто усе благословляє. Адже і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим (Євр 7,7). А хто вищий за Бога? А однак Христос Господь зволив бути принесеним до Храму, бути взятим на руки Симеона, прийняти його прославу Бога та й благословити його відхід. Старець Симеон добре усвідомлений, що не він той, хто благословляє, а Немовля, Яке тримає на своїх руках. Добре усвідомлений, бо просить у цієї Дитини відпущення: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі» (Лк 2,29). Старець не клопочеться тим, що це Немовля не походить з священичого роду, не випитує, де народилося, не потребує засвідчень Його месіанства, але досконало довіряє Духові Святому, Який відкрив йому правду. І тому бачить своїми очима Спасіння, приготоване перед усіма народами, Світло на просвіту народам і Славу Ізраїля, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (пор. Лк 2,30-32).

Сьогодні нам дана благодать не лише торкатися Спасіння, але приймати Його у серце. Не лише втішатися хлібом і вином, дарами Мелхиседека, але споживати Тіло і Кров, дар найвищого Архиєрея і Бога. Не лише мить бачити Господа на схилі літ, чекаючи Його з’яви довгі роки, але постійно перебувати у Ньому.

Сонце правди і Визволитель душ наших

Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й Ти, старче праведний, Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення, – молитовно кличемо Пресвятій Богородиці та святому Симеону у святі Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Перша частина тропаря, в якій звертаємось до Богоматері, виявляє зв’язок події Стрітення з Різдвом Христа.

Народжений від Діви, як людина, Ісус сорокаденним немовлям приноситься до Храму для виконання Закону, хоч як безначальний по божеству, Він є Сонцем правди, що просвічує усе. Як людина, приноситься до Храму, щоб бути «представленим» Богові, а як Бог, Він приймає молитву старця Симеона та визначає край його життю. Як людина, Він принесений на руках Марії, а як Бог, благословляє руки Симеона. Як людина, Христос має бути «викуплений» в Бога як первісток з Ізраїля, а як Бог, Він викуповує все людство з неволі диявола. Сонце правди, Світло на просвіту народам, славу Ізраїля бачимо у нинішньому святі сорокаденним дитям, послушним Законові і носимим руками.

У другій частині тропаря, в якій молитовно звертаємось до святого Симеона, зауважуємо натомість зв’язок свята Стрітення з Пасхою Христовою. Христос тут названий Визволителем душ наших, що дарує нам воскресення. Просвіта народів здійснюється через хрест, смерть, погребення і воскресення Богочоловіка. Світло Його Пасхи просвічує тих, що в темряві. Старець Симеон радіє нині своїм відходом із землі, але водночас наперед веселиться і відходом з аду, що наступить у пасхальну суботу. Він з радістю простягає руки, щоби взяти Дитя-Христа у Храмі, а водночас наперед радіє простягнутою рукою Спаса, що Єдиний витягує з глибин аду.

Радіймо з Богородицею, веселімося зі старцем праведним, бо Христос просвічує і нас, що прагнемо побачити Його спасіння.