С. д-р Луїза Цюпа, СНДМ

Багатство мови символів та образів Богородиці, які передають богослужіння вечірні та утрені марійських свят візантійського літургійного року, допомагають нам зрозуміти особливу місію Богородиці. Символічні образи, які характеризують Діву-Матір у цих літургійних текстах, здебільшого походять зі Святого Письма, хоч переважно і належать до символіки Матері і жіночості, яка є спільною для традиційних культур та належить до символічної спадщини цілого людства. Вони доповнюють одні одних і зображають таїнство життя Діви Марії з Назарету, Богородиці, показуючи її близьку єдність з Христом у ділі спасіння.

Якою ж постає на підставі символічних образів літургійних текстів Пресвята Богородиця, Матір Божа з огляду на її особисте таїнство Діви, Матері і Невісти? Її богословський образ укладається з мозаїки символічних образів, які у своїй сукупності представляють таїнство історичної постаті Діви Марії з Назарету.

ДІВА-МАТІР

Символічні образи, які належать до домінанти середовища/близькості, а також образи космо-біологічного життя і образи захисту виражають риси особливого материнства Діви Марії: Марія – матір Ісуса Христа, Матір, яка приносить і дарує Сина іншим. Образу Пресвятої Богородиці, витвореному символічними висловами, які знаходимо у богослужіннях, властиві всі позитивні риси Жінки і жіночості, наявні у традиційних культурах, і йому не властива жодна з негативних.

Образ Діви-Матері не звернений сам на себе, а джерело життя не перебуває в ній самій, як в традиційних культурах; вона не приречена підпорядковуватися циклічному часові, бо завжди відкрита на вільну ініціативу Божої любові, на яку відповідає у свободі: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1, 38).

У літургійних текстах за допомогою прикметників і уточнювальних додатків вказується і визначається особливий характер образів Жінки, Матері і жіночості загалом, через які окреслюється і наповнюється змістом постать Марії-Діви з Назарету в її богословському і духовному значенні: все, що її стосується, є цілісним, неоскверненим, світлим, чистим, новим, живим, чудесним, шляхетним, цінним, прекрасним, благословенним, святим і божественним.

Образи захисту вказують на те, що Пресвята Богородиця є могутньою небесною Матір’ю, яка захищає від небезпеки всіх, хто з довірою до Неї прибігає; і це не образи материнського захисту – образи близькості, обіймів, напівтемряви і тепла, – а образи із зовнішнього середовища, як-от бастіони міста Влахерни. Материнство Марії не можливо відділити від її дівицтва; тому символічні образи, що її характеризують, передають внутрішнє відчуття свободи. Водночас менш численними, аніж образи вертикальності і піднесення, є символи, що стосуються космо-біологічного життя. Вони вирізняються означеннями, що заперечують їхню скороминучість, і вказують не на власницький, а на скерований до звільнення і піднесення характер материнської любові Пресвятої Діви Марії, Богоматері. У цьому сенсі Діва і Матір Марія є взірцем материнства Церкви і всякого християнського материнства.

ДІВА-НЕВІСТА

Говорячи про постать Матері-Діви Марії, варто зазначити, що образи світла і вогню, пов’язані із рухом піднесення, виражають добровільну згоду, духовний характер і дівочу цілісність Марії Невісти-Діви, показуючи її як взірець створіння-невісти чи радше всіх охрещених, особливо богопосвячених осіб.

Символи руху і переходу, часто поєднані з образами вертикальності, виражають передусім перетворення і перехід на вищий, духовний рівень. У такий спосіб проявляється недосяжний для нашого сприйняття характер постаті Діви-Невісти, коли вона як Невіста виявляє свою цілковиту і добровільну приналежність до Союзу і до божественного дару, що проявляється і в образах, які виражають її спільність з Христом (книга, сувій).

Щодо особливих висловів про подружню любов, узятих з Пісні пісень, які виражають передусім добровільну згоду, то із семантичного дослідження випливає, що прикметниками, які характеризують Невісту Марію у стосунку до Бога, є такі: обрана, єдина, бажана. Ці прикметники, запозичені від пророків і типові для відносин Союзу, який Господь встановив зі своїм Народом, виявляють новий характер подружньої любові між Господом та його створінням, яка об’являється і звершується в Ісусі Христі, Новому Адамі. Пречиста Діва Марія пережила її в повноті, ставши таким чином взірцем створіння-невісти.

Ті самі образи, які вказують на подружній аспект Діви Марії, підкреслюють ще й її материнську роль провідниці, посередниці і заступниці. Вони вказують на діяльність Богоматері, яка заохочує учнів Христових щораз більше прагнути єдності з Богом, яка є кінцевою метою всякого стремління. Пресвята Богородиця – це Одигітрія, яка провадить до Раю народ, відкуплений її сином Ісусом, яка неустанно заступається за тих, хто довіряє їй своє життя; вона є драбиною і мостом, що веде кожного віруючого до оселі, в якій є повнота життя любові і сопричастя, а відтак, стає ясним світильником духовного світла. І  врешті-решт, життя, яке променіє через всі символічні образи Діви Марії, є завжди життям Духа і в Дусі, чим, зрештою, й пояснюється вибір означень, які супроводжують марійські образи.

Символічні образи із богослужінь, які стосуються Діви Марії з Назарету, ніколи не мають в собі нічого випадкового чи недоцільного, а всі вони завжди служать для якнайповнішого вираження таїнства образу Пресвятої Богородиці. Можна сказати, що йдеться про дуже промовистий приклад того символічного богослов’я, яке Церква практикувала ще від початків, тобто відтоді, як стала розпізнавати в Писанні зміст буквальний і зміст духовний. Традиція Церкви, якою жили і якої навчали її Пастирі, виражає марійське богослов’я через символічні образи, що застосовуються до Пресвятої Богородиці у празничних богослужіннях.

Прикмети ж чи характерні означення, що супроводжують кожен образ, виявляють новий і неповторний характер історичної постаті Марії, матері Ісуса з Назарету – який народився за імператора Августа і помер за Понтія Пилата, губернатора Юдеї – на тлі загальної символіки, що вживається для окреслення різних аспектів жіночої постаті.

Водночас відповідність символів універсальним значенням символічної мови підкреслює можливість і потенційну здатність розробити напрямок катехизації, який би основувався на літургійному році через використання марійських символічних образів з їхніми значеннями. Вони, власне, розкривають величність місії Богородиці, цілковито зверненої на Христа, а тому й учасниці Історії спасіння, і є надійним шляхом для пізнання таїнства Христа і покликання кожного віруючого, який, споглядаючи Богородицю, розпізнає свою кінцеву мету і сенс свого земного життя.

Функції символічної мови в літургії надається велике значення в енцикліці Orientale lumen (п. 11):
В літургійній дійсності Господь Христос є світлом, що освітлює шлях і виявляє прозорість всесвіту, так само як у Святому Письмі. Події минулого знаходять у Христі значення та повноту, а створіння виявляє себе таким, яким воно є: сукупністю ознак, які тільки в Літургії знаходять своє завершення, своє остаточне призначення. Ось чому Літургія є небом на землі, в якій Слово, що прийняло тіло, пронизує матерію спасительною силою, котра повністю виражається в святих Тайнах, де створіння передає кожному ту силу, якою Христос його наділив. […] В священнодійстві також тіло покликане віддати хвалу, і краса, що є на Сході одним з найулюбленіших слів для вираження божественної гармонії та образу переображеного людства, вбачається в усьому: у формах храму, у звуках, барвах, світлах, запахах. Довгі богослужіння, повторювання прохань, – все те виражає поступове утотожнення цілої особи з таїнством[1].

 

Але якщо катехит, вихователь не розуміє, як і чому мова священних символів витворюється із форм, звуків та кольорів, як же він може навчити цього своїх вихованців? Ми повинні шукати відповідь на питання, як і чому ми можемо застосовувати це багатство символіки у нашому катехитичному служінні.

Отож, саме тому, що символічна мова має зв’язок із конкретним життям і завжди охоплює нашу здатність відчувати і бажання жити, вона виконує дві засадничі функції християнського життя. З одного боку, маючи зв’язок з тілесним життям і тілесним виміром, вона веде до єдності особи, скеровуючи в духовному напрямку її здатність відчувати і сприймати. А з іншого, пояснює на життєвих прикладах правди віри, які завжди стосуються таїнства живого Бога.

Це дослідження лише розпочинає новий шлях освоєння багатств не тільки змісту, а й антропологічного значення, що містяться в символічному підході до Об’явлення. Цей шлях відкриває також великі можливості дієвого застосування такого підходу в катехитичному душпастирстві. Адже Марійська символіка – це надійний шлях до все глибшого пізнання таїнства Христа під материнським проводом і захистом Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії, нашої Матері. Отже, вона є «образом Церкви, символом і прообразом людської природи, переображеної благодаттю, зразком і певною надією для всіх, що прямують до небесного Єрусалиму»[2].

[1] Іван Павло II, Апостольський лист Orientale lumen, Жовква: Місіонер, 1995, п. 11.

[2] Іван Павло II, Апостольський лист Orientale lumen, Жовква: Місіонер, 1995, п. 6.

(Цей текст є уривком ІІІ розділу докторської дисертації с. д-р Луїзи Цюпи).