Від XV століття чи не в кожному українському храмі можна було зустріти окрему велику та складну ікону Страстей Христових, яка провадить глядача шляхом Великого Тижня – від В’їзду у Єрусалим/Квітної Неділі аж до Воскресіння/Великодня. Чи не найбільша збірка давніх ікон Страстей зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, тож саме із їх допомогою ми спробуємо зануритися в події тих драматичних днів.

“Господи, коли ти вийшов на хрест, страх і трепет обгорнули все створіння. Однак ти не дозволив, щоб земля поглинула тих, що тебе розпинали, а звелів, щоб ад визволив в’язнів на відродження людей. Судде живих і мертвих! Ти прийшов, щоб дати життя, а не смерть.”

(стихири на стиховні Великої П’ятниці)

Ікона Розп’яття Христового з церкви арх. Михаїла у Черську, Берестейщина, XV ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

 

Центральним та найбільшим образом в багатосюжетній іконографічній схемі ікони Страстей (яка може налічувати від восьми до навіть сорока сцен!) є Розп’яття Ісуса Христа, зображене на основі Євангельських оповідей від Матея 27, 33-56, Марка 15, 22-41, Луки 23, 33-49 та Івана 19, 17-37.

Христос тут є нагим та неймовірно людським, зодягнутий лише у набедрену пов’язку (адже воїни роздягнули Його, кинувши жереб на Його одіж). Про Його божественну природу свідчить лише сяйво хрещатого німба довкола голови. Згідно Євангельских текстів, вгорі на хресті буде табличка із написом вказаним Пилатом: Ісус Назарянин Цар Юдейський або ж скорочено ІNЦІ, але східна традиція іконопису дещо змінить цей контекст. Тож в середньовічних іконах Розп’яття над Ісусом з’явиться інший, урочистий напис в дусі Воскресіння: Цар Слави Ісус Христос NIKA (гр. перемагає) скорочено ЦР С ІС ХС N К.

Ікона (вирізана по контуру) Розп’яття Христового з пристоячими з церкви Успіння Богородиці, с. Боршевичі, кін. XV- XVІ ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Хрест зображений на підвищенні, нагадуючи про те, що Христос був розп’ятий на горі, яка знаходилась поза мурами Єрусалиму і називалася Гологофа, тобто, з арамейської – череп чи гора черепів. За церковною традицією, саме на цій горі було поховано Адама. Тож зображений у підніжжі хреста череп вказує не лише на історичне місце, але й на образ відкуплення роду людського з темряви гріха і смерті кров’ю Христа. Біля хреста ми бачимо найближчих – Божу Матір та наймолодшого улюбленого учня та євангеліста Івана. Крім них, поруч зображають також інших жінок, яких згадують євангелісти (Марію Клеопову, Саломею, Марію Магдалину та ін.), а також новонаверненого римського сотника Лонгина у військових обладунках. За звичай, сцена зображена на тлі єрусалимських мурів.

 

Крім того, в контексті ікони Страстей Христових, сцена Розп’яття збагачена кількома додатковими темами – Покаяння і Євхаристії. Отож, поруч із Ісусом представлені також постаті двох розбійників, що були розп’яті з ним. Видно, що їх кістки переламані, тіла у неприродніх позах. Вгорі, поруч із розбійником по ліву руку від Ісуса бачимо чорта, який забирає його душу (символічно – у вигляді немовляти) до пекла, тоді як душу розбійника, що покаявся (праворуч від Ісуса), ангел забирає до раю. Ще один ангел – із чашею в руках, зображений поруч із пробитою списом раною Ісуса. Своєю присутністю він нагадує про таємницю Євхаристійної жертви.

 

Довкола найбільшого центрального образу Розп’яття, розміщені менші сцени-клейма, які традиційно прочитуються згори донизу рядами зліва направо (вгорі, за звичай, розташовані в два ряди). Розпочинається оповідь тріумфальним В’їздом Ісуса Христа в Єрусалим, таким чином являючи неймовірний контраст майбутніх смутних подій.

“Коли ти, Господи, в’їздив у святе місто, сидячи на осляті, то на страсті ти спішив, щоб сповнити Закон і пророків, а діти єврейські, звіщаючи перемогу воскресіння, з пальмовим віттям зустрічали тебе…”

(Стихира вечірні Квітної неділі)

В іконах XV століття відразу за В’їздом зображувалася сцена Преображення, яка у передчутті неймовірних людських страждань Ісуса мала нагадати вірним про Його Божественність та укріпити у вірі в часи випробувань.

Ікона і фрагмент Страстей Христових з церкви Воздвиження Чесного Хреста, с. Ванівки (Здвижень), тепер Польща, XV ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Далі зображено сцени Тайної Вечері (Мт. 26, 26-29; Мк. 14, 12-31; Лк. 22, 1-23); Умивання Ніг Апостолам (Ів. 13, 1-20); Молитви в Гетсиманському Саду та Зради Юди/Поцілунок Юди, згадані усіма євангелистами. Після чого художники, зазвичай, досить детально оповідають про судилище над Ісусом, зображаючи Христа перед Каяфою та перед Пилатом; часто також окремо представлено образ Пилата, що умиває руки; а також сцену із півнем, що сигналізує про зраду Петра.

За цими подіями слідують страждання Христові, Його бичування, Увінчання терновим вінком, насмішки воїнів та інших свідків. Часто виокремлюють сцену, відому також в західноєвропейському мистецтві – Ecce Homo або Се Чоловік, що візуалізує страждання Людини і Царя. Тут Пилат виставляє Ісуса до люду після бичування, марно очікуючи їх жалю, Христос  – у багряниці, із терновою, та все ж, короною на голові. Попри наругу, образ Ісуса Христа залишається виваженим й урочистим, представленим фронтально, тоді як його мучителі, зазвичай, є гротескно неприємними, часто зображені у профіль, що в символічній мові давнього іконопису було знаком зневаги.

 

Оповідь продовжується несенням хреста на Гологофу, під час якого «одного перехожого» Симона Киренея, що вертався з поля «присилували нести його хрест» (Мк. 15, 21) й далі доповнюється подіями, що відбулися вже після Розп’яття, але все ж входять у Страсний цикл великої Седмиці:

“Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло твоє, плащаницею чистою обвив і, пахощами покривши, у гріб новий положив”

(Тропар Вечірні Великої П’ятниці)

 

 

Плащаниця-Воздух із церкви арх. Михаїла, с. Жирівка Пустомитівського району, XV ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Ця історія відображена не лише в складній багатосюжетній іконі Страстей Христових, але й у літургічній традиції, пов’язаній із вшануванням плащаниці. Зокрема, давні плащаниці-воздухи представляли Христа у гробі. Поруч – Його найближчі Марія та Іван, а також ангели-диякони, що додають цьому образу містичного євхаристійного сенсу, в якому бачимо Ісуса Христа як Тіло Господнє, що возлежить у гробі, мов на вівтарі.

Фрагмент ікони Страстей Христових з церкви Успіння Богородиці, с. Мігова Старосамбірського району, XVІ ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Фрагмент ікони Страстей Христових з с. Угерці, поч. XVІ ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Останньою, але чи не найважливішою частиною страсного циклу є тема Воскресіння. Традиційно вона розташовується внизу – на завершення історії, і може включати в себе одночасно кілька варіантів-образів: зустріч із воскреслим Христом, як описано в Євангеліях, тобто, зображення ангелів біля порожнього гробу та явління воскреслого Христа жінкам-мироносицям, згідно Євангелія від Матея 28, 1-9 та Луки 24, 1-9; або ж образ Зішестя в Ад, що представляє Ісуса згідно літургічних та апокрифічних текстів, як того, який ламає врата аду, стаючи світлом світу у темряві смерті.

Знову ж таки, складна й наповнена глибокими сенсами іконографія Зішестя потребує більше нашої уваги, тож залишаю вас наразі у роздумах над її містичним образом та чудовим великоднім тропарем, який ця ікона візуалізує:

“Коли зійшов ти до смерти, Життя безсмертне, тоді ад умертвив ти сіянням Божества, коли ж і померлих з глибин підземних ти воскресив, всі сили небесні взивали: Життєдавче Христе Боже наш, слава тобі!”

Ікона Воскресіння Господнє/Зішестя в Ад з с. Поляна Старосамбірського району, XV ст., зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Маймо надію, що і нас після усіх теперішніх випробувань в самотності ізоляції та темряві незнання осяє світло зустрічі із воскреслим Христом, адже Страсті неодмінно завершуються радістю;)

Марія Цимбаліста

Матеріал вперше опублікований на нашому сайті 21 квітня 2020 р.