Таїнство Великого посту як духовного шляху до Пасхи вимагає від християнина особливого ставлення та уваги.
З настанням посту уклад нашого життя мусить мінятися. Нам слід з повною свідомістю приступити до Чотиридесятниці, щоб не просто відбути той вимушений період перед світлою пасхальною ніччю, але прожити кожен його день разом з Господом і у Господі. Головною молитвою цього часу для нас має стати чудова і незрівняння покаянна молитва святого Єфрема Сиріна:
«Господи і Владико життя мого! Дух млявости і метушливости, владолюбства і пустомовства віджени від мене.
Дух же ціломудрія, смиренномудрія, терпеливости і любови даруй мені, рабові Твоєму.
Так, Господи Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь.»
Ставши творцем багатьох цінних молитов та духовних роздумів, Єфрем, певно, й подумати не міг, що одна його невеличка молитва щодня буде мовлена кілька разів денно і духоносними старцями, і малими дітьми. Але направду – вона варта того, щоб ми її добре знали, розуміли і зі щирим серцем щоденно мовили. Як жодна інша, покаянна Єфремова молитва відкриває нам наші пристрасті, які заполонили нас, зосереджує нас на Бозі, який може дати нам визволення від них, і навчає нас завжди зважати на ближнього, якому маємо допомогти, а не осудити і принизити.
Саме ця молитва має стати нашою великопісною конституцією.
Іншим важливим подвигом для нас має стати посильне обмеження у чомусь, чи це улюблена їжа, музика, перегляд телевізора, чи ще щось. Ми маємо принести Богові щось у жертву, замістивши оцю пустоту Ним самим. Наші клопоти про останню моду, упадання за мультимедійними засобами, звичні буденні задоволення, від яких ми відмовляємося, мають бути замінені пошуком Бога у нашому житті, бодай лише в часі посному – це вже багато. Сучасній людині буває дуже важко піднести голову над тим усім, що заполонило її, і подивитися догори: «До Тебе, що живеш на Небі, зводжу очі мої» (Пс. 122, 1). Чотиридесятниця стає чудовою нагодою до цього. Звісно, наша посна жертва має бути добровільною – насильне і відірване не буде ані милим Богові, ані корисним для нас. Щодо «їсти/не їсти» – маємо вибиратись із комплексу заборон і дозволів, шукаючи за цим усім чогось набагато глибшого, душеспасенного. Піст мусить поєднуватися найперше з молитвою. Чотиридесятниця має багато чудових і незрівнянних богослужінь – знайдімо час для відвідин храму у ці дні. Утрені, вечірні, канон Андрея Критського і, особливо, літургія Передосвячених Дарів – ці відправи мають «освітлювати» наші будні протягом усього Великого посту. Окрім спільних храмових молитов, важливою є також і щоденна приватна молитва. Часто повторюймо Ісусову молитву, благаючи Христа про помилування. Творімо посильне число щоденних поклонів з митаревою поканною молитвою – така «духовна гімнастика» не буває безкорисною.
Обов’язково пильнуймо чистоту своєї душі. Не відкладаймо нашу сповідь лише на Чотиридесятницю, а у пості – лише на останні дні. Як правило, тоді вона нам не дає належної користі. Покаяння має бути нашим постійним процесом, а сповідь – можливістю до аналізу нашого життя на будь-якому етапі нашого каяття. Приступаймо до сповіді щиро, з належною підготовкою, з бажанням почати нове, краще життя у гідності богосинівства, яку ми носимо. Ставаймо щораз то більше христоносними, оновлюючи образ Божий у собі та ближніх.
Впродовж посту частіше звертаймося до Біблії, читаймо Боже Слово як самі, так і в родині чи між знайомими – пожертвуймо час посту глибшому пізнанню нашого Творця і Спасителя.
Зараз видають також багато чудової християнської літератури – потрудімось знайти собі щось до читання, особливо з-поміж повчань святих отців. Знайдімо час також для духовних розмов – чи то зі своїм духівником, чи навіть зі щирим другом.
За матеріалами Патріаршої літургійної комісії УГКЦ
