Що святкуємо?

Різдво Христове є одним з найважливіших та найурочистіших християнських свят. Його називають початком нашого спасіння, бо Син Божий – Господь Ісус Христос – воплотився та народився від Пречистої Діви Марії, щоб спасти все людство від неволі гріха. Різдво Христове започатковує нову еру, від якої людство веде своє літочислення і до сьогодні.

Про народження Ісуса Христа дізнаємося з Євангелій від Матея (Мт 1, 18-25 – 2, 1-12) та Луки (Лк 2, 1-21). Ці тексти розповідають нам про подію, яка сталася понад 2000 років тому у маленькому юдейському містечку Вифлеєм. Марія з Йосифом вирушили до Вифлеєму за наказом кесаря Августа, адже відбувався великий перепис усього населення Римської імперії і всі повинні були повернутися на цей час до своїх рідних міст та сіл, звідки походили. Через велику кількість людей, які також у той час прибували до містечка, Марія і Йосиф не змогли знайти місця для ночівлі у жодному домі чи заїзді, тому вирішили заночувати у невеликій печері поблизу, куди пастухи заганяли свої стада під час негоди. Тут і народився Ісус Христос, якого Марія сповила і поклала у ясла (жолоб, з якого годували тварин).

Пастухи, які недалеко пасли свої отари, побачили ангела Господнього, який розповів їм про народження Спасителя, а також великий ангельський хор, що прославляв Бога. Сповнені великим острахом, пастухи одразу ж побігли до вказаного місця і знайшли там Божу Матір з дитятком Ісусом.

Також Євангеліє розповідає про трьох мудреців, які, побачивши Зорю на Сході, прийшли з далеких країн поклонитися новонародженому Христові та принести Йому цінні дари.

Історія свята

До IV століття християни не мали окремого святкування Різдва Христового, а відзначали цю подію разом з іншими у святі Богоявлення. Це свято включало в себе кілька подій: Різдво Господа Ісуса Христа, Хрещення в Йордані, поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне помноження хлібів, а подекуди й Воскресіння Лазаря. Вперше окреме святкування Різдва Христового було встановлене у Римській Церкві за Папи Юлія І в середині IV століття. Звідти воно поширилося на Схід, де першим його почав святкувати архиєпископ Кесарії Кападокійської Василій Великий.

Дата Різдва Христового стала основою для встановлення дат й інших свят – Обрізання, Стрітення, Благовіщення та Різдва Йоана Хрестителя. Богослужбові тексти Різдва були написані у VIII-IX століттях найвідомішими піснеписцями Східної Церкви – Романом Солодкоспівцем, патріархом Германом, Андреєм Критським, Йоаном Дамаскином, Космою Маюмським та патріархом Анатолієм.

Особливості святкування

Свято Різдва Христового належить до дванадцяти великих свят церковного року. Йому передує шеститижневий піст, який називається Різдвяним або Пилипівкою (адже починається він 14 листопада, у день пам’яті апостола Филипа). Також перед Різдвом є дві особливі неділі – Праотців і Отців, у яких згадуємо всіх праведників, які жили перед Христом, Старозавітніх патріархів і пророків. Так, весь період посту, разом з особливими неділями, є своєрідним пригадуванням того часу, коли людство чекало на прихід Спасителя.

У переддень свята, який Церква називає Надвечір’ям Різдва Христового, вірні проводять свій час у пості й молитвах, а також готують особливу святкову пісну вечерю, яка традиційно складається з 12 страв. У церквах служать Царські часи – святкове богослужіння, на якому читають Старозавітні пророцтва про появу Спасителя на землі та читання з Нового Завіту, які свідчать про сповнення цих пророцтв. Також звершується Вечірня з Літургією Василія Великого та Велике Повечір’я.

Впродовж усього святкування Різдвяного часу вірні прославляють Бога та Його народження спеціальними піснями – колядами, а також готують особливі костюмовані вистави, які розповідають про народження Ісуса – вертепи.

Богословське та духовне значення

Основною метою Воплочення і тілесного народження Творця є спасіння людини. Людина була створена на Образ і Подобу Божу, навчає нас Святе Письмо. Через гріхопадіння людина перестала розуміти своє покликання, її воля обирати добро ослабла, а схильність до зла зросла. Таким чином цей Божий Образ, на який була сотворена людина, був спотворений. Проте Бог не залишив людину навіть після того, як вона відвернулася від Нього. Він обіцяє їй спасіння. І це спасіння звершується через Ісуса Христа. Христос народжується як людина, стає подібним до нас, щоб ми знову уподібнились до Бога. Саме тому Різдво називають початком нашого спасіння.

«Записався із слугами Владика, бажаючи роздерти присуд за гріх і в книзі життя записати всіх, окрадених хитрістю змія…»

– так свідчить про цей великий задум спасіння стихира з утрені Неділі перед Різдвом. А інша стихира з вечірні Неділі перед Різдвом каже:

“Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона і просвітити все, що під сонцем. Тож приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима і добрими ділами того, хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх. Він народжується у Вифлеємі, щоб нас, позбавлених райського життя, зі свого милосердя знову до нього ввести”.

Різдвяні богослужіння є сповнені духом радості від приходу Бога у світ та подяки за цей великий дар. «Все в нас сьогодні сповнилося радістю – Христос родився від Діви». Саме цю стихиру з урочистої Різдвяної утрені ми неодноразово повторюємо на богослужіннях Різдвяного періоду. А в навечір’я Різдва складаємо особливу подяку: «Чим тобі, Христе, віддячимось за те, що ти задля нас з’явився на землі як людина? Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку: ангели – співання, небо – зорю, мудреці – дари, пастухи – сповіщення чуда, земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір Діву…».

Також важливою темою Різдвяних богослужінь є велике Боже пониження, смирення. Бог сходить до нас, стає вповні людиною, народжується в убогій стаєнці поміж тварин. Месія, якого тисячоліттями чекали євреї, обіцяний Спаситель, приходить на світ в оточенні убогих духом пастухів і мудреців, які, будучи поганами, прийшли поклонитися Йому і принести свої дари. Через такий спосіб свого народження Христос показує нам, наскільки важливим є покора і смирення у житті християнина.

«Христос був учителем не лише завдяки своїй науці, а також і завдяки своєму різдву» – пише блаженний Августин.

Іконографія

По центру ікони зображена Богородиця, зодягнена у багряну одежу. На її чолі і на плечах зображено три зірки, що означають Приснодівство – Богородиця до Різдва, під час Різдва та після нього залишилася дівою. Поруч з Нею – маленький Христос у яслах. Ясла мають форму саркофага, що вже немов передвіщає триденне перебування Спасителя у гробі. Ясла розташовані на фоні чорної печери. Це означає одночасно і печеру, в якій народився Христос, і також є символом смерті, темряви і пекла. Христос народжується серед мороку, щоб принести Світло спасіння.

Біля Христових ясел зображено вола і осла. Ці тварини, за Переданням, були у печері при народженні Ісуса. Але також вони мають і символічне значення жертовного теляти і осла при в’їзді Христа до Єрусалиму.

Зображення гір, на фоні яких розгортається подія Різдва, на іконі вказують як на те, що Різдво відбулося саме на землі, так і на Пресвяту Тройцю (три гори, середня з яких найрозлогіша).

Зірка вгорі ікони зображає Вифлеємську зорю, яка показала трьом мудрецям дорогу до новонародженого Христа. Зображення трьох променів, які від неї відходять, символізують присутність Пресвятої Тройці у всьому ділі спасіння. Зображення трьох мудреців ліворуч від Христа є символом поклоніння Христові усіх народів.

У верхніх кутах ікони бачимо ангелів. Три ангели дивляться на зорю, що є виразом неустанної прослави Бога – їхнього головного завдання. Ангел справа схилився до пастуха, звіщаючи йому радісну новину про Христове Різдво та водночас символізуючи інше завдання ангелів – служіння людству та опіку над ним. Сам пастух є символом усього людства, яке довго очікувало на прихід Месії.

У правому нижньому кутку зображено Йосифа, який сидить у призадумі та подиві перед таїнством, яке досвідчує. Навпроти нього стоїть пастух-спокусник, який намагається змусити Йосифа сумніватися, що всі події, які відбуваються перед його очима, мають вище надприродне значення. Цей персонаж є уособленням поганства.

У лівому нижньому кутку бачимо зображення двох жінок, які купають немовля. За переданням, це – праматір Єва, яка тримає на руках Ісуса-немовля, та Соломія, жінка, яка не повірила єврейській повитусі, що Христос народився від Непорочної Діви. Прийнявши чудесне уздоровлення, Соломія засвідчує, що Марія, породивши, зосталась Дівою. Купання Ісуса в купелі, що нагадує за своєю формою хрестильницю, є натяком на Святе Таїнство Хрещення.

Чого це свято нас навчає?

Христове Різдво закликає нас завжди пам’ятати, що Бог ніколи не залишає нас, навіть якщо ми грішимо. Після гріхопадіння, Він не відвернувся від нас, але полюбив так сильно, що послав свого єдинородного Сина заради нашого спасіння. Тому ми маємо бути вдячними за цей дар, другий шанс на відновлення Союзу з Богом.

Різдво Христове вчить нас прославляти Бога так, як це роблять ангели в небі, співаючи: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі». Воно вчить нас бути смиренними, убогими духом та відкритими серцем, як пастухи, які почули цю ангельську пісню. Вони, не вагаючись, не залишаючи часу на роздуми чи сумніви, встали і пішли шукати Ісуса.

Різдво Христове показує нам, що Бог завжди шукає зустрічі з нами і промовляє до нас зрозумілою нам мовою, так, як промовив до трьох мудреців, які змогли знайти Христа – справжнє Сонце правди, через споглядання небесних світил та зірок.

Господь Ісуса Христос у своєму народженні стає вповні людиною, залишаючись при цьому вповні Богом. Це – чудовий приклад для спілкування і стосунків між людьми. Вміти зрозуміти іншого, прийняти його, максимально наблизитись до нього, не перестаючи при цьому бути собою, не втрачаючи того, ким ми є.

“Сьогодні Багатий збіднів для нашого спасіння… Сьогодні ми сподобились дару, про який не просили… Сьогодні відчинилися небесні брами для наших молитов… Сьогодні Божество вдягнулося в людину, щоб людина прикрасилася Божеством”. (Ісаак Сирієць, гомілія на Різдво)

 

У народженні Ісуса «весна благодаті… перемагає зиму безбожності». Різдво є провісником Пасхи. Ясла розуміємо як знак гробу Господнього, а покладання Дитяти до ясел – як прообраз покладання Христа гробу. Миро, принесене мудрецями, вже є помазанням на майбутній похорон. (Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 192).

Ірина Расяк