Назар Дуда,

доктор PhD у галузі богослов’я,
заступник голови Патріаршої катехитично комісії УГКЦ,
директор Катехитично-педагогічного інституту УКУ

Єпископ, релігійний та національний діяч, меценат, духовний батько українського народу – ці та багато інших титулів, які можна ще довго перечислювати, вказують на жертовне і ревне служіння, яке впродовж свого життя звершив митрополит Андрей Шептицький для українського народу. Посвятивши своє життя Богові, митрополит Андрей Шептицький не обмежувався працею на духовній ниві, але цілковито посвятив себе служінню українському народу.

Своєю працею митрополит Андрей намагався допомогти усім, однак особливу турботу і увагу приділяв опіці і вихованню дітей та молоді, котрі завдяки його батьківській опіці зростали свідомими українцями. Цим Він зробив великий внесок у становлення та побудову української держави. Митрополит Андрей Шептицький навчав: «Найважливіша справа для Церкви, народу й родин – аби діти були добре виховані» [20:9]. Ці слова і стали однією з напрямних його життя. Опіка і виховання підростаючого покоління виразно проявляється у його життєвому шляху і навчанні.

 Опікун дітей

Кир Андрей розумів, що перш ніж виховувати дітей, спочатнку потрібно подбати про забезпечення їх найнеобхіднішим для життя. Особливу увагу Він присвячував сиротам і бідній молоді. У час його архієрейського служіння в Галичині великого розвитку набула опікунська діяльність УГКЦ, зокрема, опіка над дітьми сиротами. Завдяки пастирській опіці Митрополита при жіночих та чоловічих монастирях були засновані численні захоронки (сиротинці), в яких знаходили притулок діти-сироти: сестри Пресвятої Родини у Залукві опікувалися Українською захоронкою [9:95-97]; отці студити утримували сиротинець у с. Зарваниця, а також Унівський Захист [9:113-114]; сестри Милосердя cв. Вінкентія утримували притулок для дівчат на вулиці Бічній Стрийській у Львові [9:76]; для заснування сиротинця Митрополит придбав сестрам-василіянкам великий будинок з господарськими установами при вул. Потоцького, 104 у Львові [10:41].

Звертаючись до сестер служебниць, Митрополит заохочував, щоб при кожному монаршому домі вони засновували захоронок, який мають добре доглядати, бо інакше «який же з Дому служебниць хосен для Церкви, для громади?» [23:621].

Внаслідок воєнних подій, в епіцентрі яких опинилася Україна, кількість сиріт і сімей, які не мали можливості виховати власних дітей, значно збільшилася. Це зумовило велике навантаження на вже існуючі сиротинці. В 1917 році митрополит Андрей купив майно Посіч-Майдан за 2,5 млн. австрійських корон і подарував його сиротинцям. З цією ж метою він придбав 364 морги землі у с. Зарваниця вартістю 750 тис. австрійських корон, а на сиротинець у Львові жертвував 600 тис. корон [8:42].

Водночас для допомоги сиротам під його пастирською опікою створюється серія організацій, які мали на меті збирати кошти для більшого поширення українських сиротинців і кращого рівня утримання в них сиріт. Так у 1917 році під гаслом: «Ні одна дитина української нації не може і не сміє пропасти! Де нема родичів, там опікується вся українська громада», – поширюється рух на підтримку товариства «Захист ім. митрополита Андрея Шептицького» [2:143-144; 24:253-255]. Саме Митрополит, вклавши у цей фонд близько чотирьох мільйонів австрійських корон, стає його головним фундатором і президентом [8:42]. Також кир Андрей допомагає й іншим організаціям, що опікувалися сиротинцями. Про таку допомогу для утримання сиротинців та організацій, які займалися такою діяльністю, свідчать численні листи-прохання про допомогу та подяки, надіслані митрополиту Андрею Шептицькому: подяка за фінансову допомогу на утримання «сирітського Захисту» у Косові [9:2-3]; подяка за матеріальну підтримку і за пожертви на санаторій у Підбужі написана «Українською Захоронкою» у Дрогобичі [9:92]; подяка за пожертву грошей на нове приміщення та опалювальну деревину, яке митрополит щороку надавав для сиротинця у м. Стрий [9:10-14].

З метою збору матеріальної допомоги для дітей-сиріт Митрополит неодноразово звертається до вірних. Вже в перший рік свого служіння на митрополичому престолі у Львові кир Андрей пише пастирське послання про потребу допомоги для вдовичо-сирітського фонду, у якому закликає вірних і священиків не лишатися осторонь так важливої діяльності [16:247-254]. Згодом, бачачи, що і цього замало, пише листи з проханням про допомогу для дітей-сиріт до українських емігрантів за кордоном і навіть до святішого отця Венедикта XV.

Доля сиріт дуже турбувала митрополита, тож опіка над сиротами не обмежувалася матеріальною допомогою. Митрополит, як люблячий батько, часто особисто відвідував дітей або запрошував їх до себе. Зустрічі проходили в надзвичайно теплій та дружній обстановці. Одну з таких зустрічей секретар товариства «Захист ім. Митрополита Андрея Шептицького» В. Лициняк описує так: «Бувало, стоїмо, і спостерігаємо, які ті діти вільні в розмові з Найвищим Достойником нашої Церкви, як оповідають свої переживання, тішаться ласкавим гостем, а при прощанні просять у неділю знову приїхати» [2:145].

Про теплі і близькі відносини Митрополита з дітьми-сиротами свідчать численні листи дітей, в яких вони звертаються до нього у різних справах словами: «Найдорожчий Таточку»!

Митрополит був особою привітною і комунікабельною, любив перебувати серед осіб, довірених його пастирській опіці, і спілкуватися з ними. Однак фізично охопити своєю пастирською опікою усіх вірних було дуже важко, тож найулюбленішим і найпривілейованішим способом спілкування Митрополита з його духовними дітьми було листування. Збереглося багато свідчень листування Митрополита з різними особами. Особливої уваги заслуговують його пастирські листи до дітей та молоді. Вони актуальні і в наші дні:

«Пишу до Вас цього листа ось у якій справі: Святий отець, Намісник Ісуса Христа і Зверхній Душпастир-Єпископ усієї Христової Церкви, боячись, що може вибухнути світова війна, яка би стягнула великі й тяжкі біди на ціле людство, та, крім того, маючи ще багато інших важких клопотів, прийшов на думку, щоби звернутись до дітей цілого світа з порученням і проханням їхніх молитов. Тому хочу те бажання Святого отця нашого передати Вам і пояснити, в чому можете Святому отцеві помогти. Можете помогти своїми щирими молитвами до Бога […], бо молитви невинних дітей мають перед Богом більшу силу і більшу вагу, ніж молитви людей, які сплямили свою душу якимсь тяжким гріхом» [19:541].

Митрополит Андрей звертається і до старших дітей та молоді, наголошуючи на їх обов’язку щодо виховання молодших дітей, зокрема братів і сестричок, який називає «великий і святий обов’язок».

«Ви [старші діти] мусите молодших добра вчити, наставляти на праведну дорогу. Ви мусите їх стерегти від згіршення, перестерігати перед злом» [19:544];

«Ви, старші, для них менших заступаєте трохи батьків і трохи вчителів. Може, і від лютої духової смерти успішніше вирятувати душу, ніж священик у проповіді або учитель у школі. Поміж Вами, старшими дітьми, рад би я знайти хоч одного чи двох у кожній школі, у кожному селі. Шукаю таких вибраних душ, які б успішно вміли перестерігати перед злом ровесників і молодших товаришів» [19:545].

 Вихователь дітей та молоді

Чистота і невинність – це та велика сила, якою володіють діти. Митрополит Андрей, подібно до стародавніх філософів, вчить, що кожна дитина – це «tabula rasa» – чиста дошка, порівнює душу дитини до м’якого воску, з якого можна зробити все, до квітки яка тягнеться до сонця. «Душа дитини – як той м’ягонький віск, з котрого всьо можна зробити» [17:379].

Митрополит добре розумів, що для побудови міцної і здорової нації особливу увагу потрібно приділити вихованню молодого покоління, – майбутніх провідників для українського народу. Він казав:

«Добра наука і добре вихованнє дітей – то річ так важна і так цінна, що майже на ню ціни нема» [18:746].

У баченні Митрополита Андрея ціллю всього процесу виховання є загальний розвиток особистості, всіх її здібностей: «Метою кожного виховання є такий розвій дитини, щоби з неї стався дорослий чоловік з розвиненими і старанно плеканими усіма спосібностями ума, волі і серця» [22:514].

Та основою виховання молоді він вважав плекання християнських і патріотичних ідеалів: «Виховання, яке даємо, повинно виробляти героїв, бодай так, щоб деякі з вихованих Церквою молодих стали великими християнами. Можна і треба плекати різні великі ідеали: ідеал наукової праці, ідеал витривалої консеквентної та ідейної праці для родин і для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному з молодих безумовно треба ідеалу бути добрим, а то й великим християнином. До певної міри молодь мусить зрозуміти, що від того залежить успіх у досягненні інших ідеалів» [22:531].

Говорячи про обов’язок виховання дітей, Митрополит вказує, що це обов’язок усіх без винятку, та особливо – Церкви, сім’ї та суспільства.

Оскільки кожна людина є Божою дитиною, її потрібно виховати вірним і добрим сином чи донькою Всевишнього Бога. Це завдання в особливий спосіб належить Церкві: «Всі ті завдання християнського виховання молоді мусить Духовенство уважати, може, за найважнішу ділянку своєї праці. Кожний душпастир мусить бути виховником, кожний мусить працювати над тим, щоби придбати собі прикмети доброго виховника» [22:515].

«Церква має безпосередне і виключне право до релігійного виховання молоді, себто до розвивання в серцях своїх вірних віри і християнських чеснот, але має також несумнівне право посередно боронити тої віри й віддаляти від молоді шкідливий вплив фальшивих наук» [21:459].

Провідну роль у вихованні дітей кир Андрей відводить християнській родині. Адже саме в родині, де зродилася і зростає дитина, формується її особистість: «Кожде слово родичів і всьо, що дитина видить і чує, вбиваєся в молоденьку пам’ять і лишаєся на ціле життє» [17:379].

«Щоби як слід виховувати діти, треба освячувати життя родинне, усувати з нього все те, що може від’ємно впливати на душу дитини, та уживати всіх орудників до вироблення таких родинних традицій, щоб серед них діти зростали вже наче готовими до праці душпастиря» [22:516].

Своїми пастирськими листами Митрополит часто звертається до українських родин, наголошуючи їм про велику відповідальність, яка лежить на них – виховання їхніх дітей:

«А пам’ятайте, християнські родичі, що ви перед Господом Богом і строго обов’язані дбати та працювати над вихованням своїх дітей! Пам’ятайте й те, що ваша хата є першою і найважнішою школою, в якій діти ваші мають навчитися любити Бога й людей. А якою буде ця школа, такою буде, очевидно, й наука! І якою буде ваша родина, таким буде й те виховання, яке подаватиме своїм дітям!» [15:62].

Християнська родина у навчанні Митрополита – це не лише школа християнського життя, але й школа суспільного, народного та всенародного життя. Допомагати батькам у вихованні дітей покликана уся громада та суспільство. Митрополит навчає, що суспільство зобов’язане дбати про інтелектуальний розвиток дітей, але в цьому воно в жодному випадку не має іти всупереч батьківському вихованню. Тому батьківським обов’язком є знати і дбати про те, чого навчають дитину у школі. А водночас держава має слідкувати, щоб і батьки виконували свої обов’язки щодо виховання дітей [21:455-457].

 Добродій українських освітніх і виховних осередків

Велику увагу Митрополит приділив справі освіти українських дітей і молоді. Він говорив:

«Від того, чи є школа, чи нема і чи школа добра, чи не добра, залежить ціла будучність молодого покоління. Де школи нема, там діти ростуть, як би в лісі, дико. Жадної просвіти не мають і не можуть дати собі ради в життю» [18:743].

Митрополит розумів, що для того, щоб українці могли збудувати власну державу, їм потрібно особливо дбати про добру освіту. В час, коли польський уряд проводив масові заходи полонізації, митрополит Андрей усіма можливими засобами намагався протистояти цьому. Під його проводом і завдяки його фінансовій підтримці розвиваються уже існуючі і створюються нові українські освітні осередки.

Розуміючи, що від навчання молоді залежить майбутнє українського народу, Митрополит навчав:

«Однак до богатства суспільність не дійде без правдивої просвіти, і без неї легко то, що має, стратить. Для того то справедливо люди цінять собі науку і просвіту. Бо наука для висших верств суспільности є силою в неоднім взгляді більшою, чим богатства. Нарід, котрий має учених, здобуває собі у інших признанє і честь, і люди з ним рахуватися мусять» [14:11].

Кир Андрей інвестував значні кошти в освіту дітей та молоді. В 1906 році у Львові при монастирі сс. василіанок Митрополит заснував жіночу гімназію. В подальшому бачачи потребу у підготовці українських вчителів, там же створює учительську семінарію. Про допомогу і подяки в утриманні шкіл, гімназій і учительських бурс свідчать численні листи-прохання і подяки, надіслані кир Андрею Шептицькому від українських громад і товариств: громади с. Камінь Підгірської околиці, для будови нової школи [13:7]; Кружка Українського Педагогічного Товариства в Дрогобичі за поміч в будові школи [10:22]. Також митрополит велику увагу приділив створенню і розвитку бурс, які допомагали українській молоді здобути професійну освіту: Дівоча гімназія ім. Іллі та Івана Кукурузів; Приватна жіноча промислова школа у Львові сс. Василіанок; Вищий музичний інститут ім.. М. Лисенка; Ремісничо-промислова  бурса в Коломиї; Промислово реміснича школа у Львові [11:35-36, 41-62, 66, 81-83, 85-87]. Цих закладів справді можна перелічувати ще дуже довго, адже УГКЦ в ці часи утримувала близько 1600 шкіл. Кир Андрей заохочує до провадження освітницької діяльності монаші чини та згромадження, запровадивши правило: якщо монаший чин хоче отримувати з митрополичого фонду допомогу, то при своєму монастирі зобов’язаний створити якийсь осередок освіти.

Кир Андрей багато спричинився і до розвитку господарської освіти. Впродовж 20 років він створив 240 установ народної освіти. У 1908 році – заснував Кооперативний ліцей, а після Першої світової війни – підтримував Українську господарську академію в Подебрадах.

Під пастирською опікою і з фінансової допомоги митрополита Андрея в Галичині розвивалася мережа організацій, які мали на меті допомогти українським дітям і молоді в здобуванні належної освіти. Це, зокрема, читальні «Просвіта», школи і гімназії «Рідна школа», організація «Шкільна поміч», спортивні товариства «Сокіл», «Січ», та інші [1:49; 2:154-156].

Вимагаючи від усіх відданої праці, Великий Пастир розумів також вагу здорового відпочинку. Тож серед чудової природи Митрополит заснував відпочинкові осередки, де під опікою вихователів могли відпочивати і водночас навчатися українські діти. Так, у с. Миловані, коло Товмача, митрополит заснував «Вакаційну оселю», у митрополичих лісах у Підлютім – «Велике літнище». Також заснував відпочинкові осередки в Уневі, Ворохті, Страдчі, Остодорі та інших. Ці осередки він віддавав під опіку товариства «Просвіта» та товариства «Вакаційних осель», які займалися організацією відпочинкових заходів для дітей та молоді.

Говорячи про опіку і виховання молоді, важливо згадати і приязне ставлення Митрополита до пластунів. Митрополит Андрей був великим добродієм «Пласту». Самі ж пластуни називали його «Наш найбільший добродій і опікун». І не дивно, адже він постійно допомагав їм. Для проведення пластових таборів кир Андрей подарував їм у Карпатах гору Сокіл. Щоб вони могли збудували юнацький табір – подарував дерево на будівництво колиб, а площу біля своєї літньої резиденції в Підлютому — на табір новацтва Остодір, який і був названий його іменем. Митрополит часто любив перебувати серед пластунів, розмовляти з ними. Та оскільки Він мав хворі ноги і не міг сам ходити, пластуни сконструювали спеціальні ноші, на яких несли його до свого товариства. Також в архіві маємо численні листи подяки від пластової організації з-закордону за надану Митрополитом допомогу [6:108-110; 9:81-83, 94, 100].

Для покращення освітнього процесу української молоді кир Андрей дбав про друк видань для українського юнацтва і молоді. Він сприяв видавництву для дітей щомісячного журналу “Наш приятель”; для підлітків – серії книжечок бібліотеки “Нашого приятеля”, “Цікаві оповідання”; для молоді – журналів “Поступ” [5:275].

Митрополит Андрей бачив, що серед українців було обмаль професійних архітекторів, інженерів, кооператорів, художників, економістів. З цією метою він особисто кожного року оплачував навчання 40 юнакам і юначкам, яких після завершення навчання активно залучав до професійної праці. Щоб заповнити вакуум творчих професій, Кир Андрей відстояв право на створення українського університету. На двадцять другій сесії Палати Вельмож у Австрії митрополит Андрей виголосив доповідь в підтримку створення українського університету у Львові.

Доповідь справила сильне враження на присутніх, тож цісар видав декрет про заснування українського університету у Львові 1 вересня 1916 року. На жаль, через початок Першої Світової війни це рішення не було здійснене. Однак Митрополитові таки вдалося частково втілити цю ідею. Скориставшись з митрополичого права, 23 лютого 1928 року Він засновує Українську Богословську Академію, завданням якої було підняти науковий і духовний рівень духовенства і мирян [3:108-110; 1:44-46].

Однією з наймасштабніших ініціатив, які вдалося зорганізувати митрополитові Андрею, був з’їзд «Українська молодь Христові», який відбувся у 1933 році у Львові. За різними джерелами, у ньому взяло участь від 60 до 100 тисяч учасників.

Молодь, вихована Митрополитом, пережила багато переслідувань в радянські часи, та, можливо, саме завдяки так сильно зорганізованій виховній праці, любові й опіці, якою обдаровував дітей і молодь митрополит Андрей, українська нація змогла вистояти роки гонінь і переслідувань та відродитися.

Список використаної літератури:

  1. Баран С. Митрополит Андрей Шептицький життя і діяльність / Степан Баран. – Мюнхен: Вернигора, 1947. – 151 с.
  2. Бойчук З., Костів В., Фуштей Л. Митрополит Андрей Шептицький та розвиток діяльності сирітських закладів Галичини // Спадщина митрополита Андрея Шептицького в національному й духовному відродженні України. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 143–146.
  3. Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / Кирило Королевський. – Львів: Свічадо, 2014. – 512 с.
  4. Лев В. Митрополит Андрей Шептицький і львівське шкільництво // Про великого митрополита Андрея. – Йорктон: САСК, 1961. – С. 79–84.
  5. Небесняк Є. Митрополит Андрей / Євген Небесняк. – Рим-Львів: Салвид, 2003. – 348 с.
  6. Савчук Б. Митрополит Шептицький і “Пласт” // Спадщина митрополита Андрея Шептицького в національному й духовному відродженні України. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 108–110.
  7. Ступарик Б., Цепенда І. Боротьба митрополита Андрея Шептицького проти полонізації української освіти // Спадщина митрополита Андрея Шептицького в національному й духовному відродженні України. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 154–157.
  8. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький. – Львів: Місіонар, 1995. – 80 с.
  9. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (= ЦДІАЛ) Фонд 358, опис 1, справа № 115.
  10. ЦДІАЛ Фонд 358, опис 1, справа № 117.
  11. ЦДІАЛ Фонд 358, опис 1, справа № 148.
  12. ЦДІАЛ Фонд 358, опис 1, справа № 151.
  13. ЦДІАЛ Фонд 358, опис 2, справа № 43.
  14. Шептицький А. Пастирське послання Єпископа Андрея до вірних Станиславівської єпархії: Перше слово Пастиря / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1899-1914 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2007. Том І. – С. 3–18.
  15. Шептицький А. Пастирське послання Єпископа Андрея до духовенства та вірних Станиславівської єпархії: Християнська родина / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1899-1914 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2007. Том І. – С. 53-71.
  16. Шептицький А. Пастирське послання митрополита Андрея: Про вдовичо-сирітський фонд / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1899-1914 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2007. Том І. – С. 247-254.
  17. Шептицький А. Пастирське послання митрополита Андрея: О супружестві і родині / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1899-1914 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2007. Том І. – С. 366–390.
  18. Шептицький А. Пастирське послання митрополита Андрея канадійським Русинам / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1899-1914 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2007. Том І. – С. 722-767.
  19. Шептицький А. Пастирське послання Єпископа Андрея до дітей / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1918-1939 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2009. Том ІІ. – С. 541-546.
  20. Шептицький А. Пастирське послання митрополита Андрея до вірних: Про виховання в родині / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1939-1944 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2010. Том III. – С. 9–11.
  21. Шептицький А. Декрет митрополита Андрея: Декрет Митрополита Андрея: Четверта заповідь Божа. Права родини і Церкви до школи та правила до декрету / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1939-1944 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2010. Том III. – С. 455-461.
  22. Шептицький А. Декрет митрополита Андрея: Про виховання та правила до декрету Про виховання молоді / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1939-1944 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2010. Том III. – С. 514-540.
  23. Шептицький А. Декрет митрополита Андрея: Пастирське послання митрополита Андрея до Сестер служебниць / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1939-1944 / Андрей Шептицький.– Львів: Артос, 2010. Том III. – С. 616-622
  24. Щербяк Ю. Опікунська діяльність греко-католицької церкви кінця XIX ст. – 1939 рр. / Ю.А. Щербяк // Педагогічний альманах. Збірник наукових праць.– Херсон. – 2014. – Випуск 21. – С.253-261.