Владика Богдан Дзюрах
«Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2).
Вирушаючи в дорогу, мудреці зі Сходу керувалися об’явленням чудесної зорі на небі. Як астрономи, вони були призвичаєні споглядати небесні світила, то ж це незвичне явище пробудило в їхніх серцях приховане прагнення до зустрічі з Творцем.
Святий Василій Великий називає природу відкритою книгою, яка навчає людей про Творця. Подібно каже псалмоспівець: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2). Здатність споглядати красу природи і велич сотворіння може допомогти людині відкрити сліди Творця і Його мудрість та досконалість, бо «невидиме ж Його [Боже], після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: Його вічна сила і божество» (Рим. 1, 20).
Святіший Отець Франциск, роздумуючи над сюжетом з мудрецями, що йдуть за зорею, запитує: чому лише вони побачили зорю? – і відповідає: «Можливо, тому, що мало хто тоді підносив очі до неба… Часто у житті люди задовольняються тим, що звертають свій погляд до землі: вистачить мати здоров’я, трохи грошей і ще трохи – розваг. Натомість, щоб жити по-справжньому, потрібно керуватися вищою метою, а тому потрібно мати погляд, звернений угору».
Так, природа, космос з їхньою захопливою величчю і незбагненною та до кінця не «розшифрованою» красою можуть звертати наш погляд «угору», до божественних висот, до нашого остаточного призначення, до єдности з Творцем і поклоніння Йому. Але вони однаковою мірою можуть зупинити нас на півдорозі, і навіть гірше – відвести нас від істинного шляху, фіксуючи на собі людський погляд й увагу та претендуючи на те, щоб самим стати об’єктом поклоніння.
Як зауважував Папа Венедикт XVI, «мова створіння дає різні підказки, пробуджує у людині відчуття Творця… Але пізнання, яке походить від створіння і конкретизується в релігіях, може також зійти на манівці, тому воно більше не спонукатиме людину до злету, а лишень фіксуватиметься у системах, у яких, як вона вірить, зможе щось протиставити прихованим силам світу».
Виявом такого спотвореного погляду на природу є примітивні давні релігії, а їхнім відгомоном нині – спроби, так само й серед нашого народу, повернутися до поганства або такі, на перший погляд «невинні» практики, як читання гороскопу, коли людина за констеляцією зірок думає знайти відповіді на свої найбільш трепетні і важливі запитання. Тому св. Григорій з Назіянзу каже, що в той момент, коли волхви поклонилися Ісусові в яслах, настав кінець астрології, бо відтепер зірки пішли по орбітах, які задав Христос.
Нам, християнам, дітям Божим, не личить опускати свого погляду донизу, бо ми покликані пильно шукати того, що «вгорі», де перебуває Бог, якому все створіння видиме і невидиме виголошує хвалу, подяку і прославу. До цього кличе нас св. Павло в Посланні до Галатів: «Колись то ви, не знавши Бога, служили богам, що не були справді богами. Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, – як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити? Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! Побоюся за вас, чи не трудивсь я коло вас даремно!» (Гал. 4, 8-10).
Молитва: Господи і Творче світу! Славимо Тебе за діло Твоїх рук – природу, космос, чисте небо, сонце, місяць, ясні зорі, які Ти на початку сотворив і через які Ти об’являєш нам свою відвічну мудрість, досконалість, божество. Разом з усім створінням хвалимо і славимо Тебе та просимо покірно: нехай не зводить нас з дороги істинного поклоніння тлінна краса сотвореного світу, а нехай веде вона нас до єднання з Тобою, нашим Творцем і Господом. Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 50-53.