Одного недільного ранку двоє людей увійшло до Господнього храму помолитись. Один із них, чоловік середнього віку і середнього статку, добрий сім’янин і добрий працівник, став з правого боку храму, очікуючи початку Служби. Інший, чоловік трохи старший і дещо незграбніший, трохи бідніший і менш успішний, став неподалік від першого.

Перший, гарненько перехрестившись, почав свою тиху молитву. Та ось погляд його ковзнув у бік однієї пані, що, напрочуд незграбно вбрана, пропихалась до переду. «Господи, яка зневага прийти отак до Твого храму начебто до хліва», – подумав чоловік. Не встиг відігнати цю думку, як ось молода дівчина пройшла повз нього, вбрана надто по-літньому. «Ну це взагалі, невже це нормально? Чому священик не скаже цій дівиці вбиратися трохи скромніше? І так уже не вперше, минулої неділі я також її бачив». Цю думку наздогнала інша: «А цей чого встав тут спереду? Хіба не розуміє, що він високий і всім заступає?» А опісля, як на зло, поруч стала старенька, що по-особливому голосно молилась, а за нею ще одна, яка чогось постійно кашляла, а ліворуч – мама з малою дитиною, що вперто чогось вимагала писклявим дитячим голосом. Так багато думок збили чоловіка з пантелику і він уже забув, яку молитву мовив, аж тут згадав, що начебто молився, і відразу виправився: «Господи, дякую Тобі, що даєш мені розуміння речей правильних і неправильних, дякую, що мене навчили з повагою ставитись до Твого храму, що я, не так, як ці всі люди, але щирим серцем приходжу щонеділі, що можу навчити інших Тебе шанувати, що я не такий навіть, як отой мій сусід, що так багато грішить, а в неділю лицемірно молиться напоказ …».

Другий чоловік, що стояв неподалік, ніяк не знаходив спокою, адже він щойно посварився з жінкою через те, що вчора прийшов додому нетверезий. Він ніяк не міг дібрати слів, щоб перепросити Бога і випросити в Нього сили більше не пити. Так хотів молитися своїми словами, але вони чомусь не складалися докупи і виходило лише тихе: «Господи, помилуй». Він ще і ще повторював ці два слова, аж забув, що перебуває в оточенні багатьох людей, які очікують разом з ним на Службу.

Завершилась Літургія. Двоє чоловіків вийшли з храму і пішли кожен до свого дому: один із внутрішнім самозадоволенням, але чомусь з дивним неспокоєм, а інший – із стидом, але чомусь із дивним спокоєм. Один вернувся неоправданий, а інший – оправданий.

А Ти? Виходиш з храму оправданий чи неоправданий?