Мій Боже, що вибрав мене вже від утроби моєї матері і покликав своєю благодаттю, дякую Тобі за це невимовне вибрання і покликання. Дякую, що Ти зволив об’явити в мені Сина свого. Дякую, що кличеш мене повсякчасно до таїнственної Трапези, Ним дарованої.

Я дякую Тобі, Отче Святий, але водночас майже завжди нарікаю майже на все, що трапляється у моєму житті. Мені часто видається, що інших Ти вибрав якось більше, ніж мене, обдарував їх якоюсь більшою благодаттю, покликав якимось особливішим покликанням. Мені часто спадає на думку, що я полишений сам на себе, і, ні від кого не очікуючи допомоги та полегшення, верстаю найважчу і найбезутішнішу путь життя, наче наїнська вдова на похороні свого єдиного сина. Мені видається, що мої біди і нещастя більші за біди і нещастя інших людей. І тоді я плачу. З жалю до себе, з заздрості до інших. Але Ти, що вибрав і покликав мене, Боже Святий, не проходиш мимо моїх шляхів, а йдеш назустріч. Зупиняєшся біля мене, торкаєшся моєї мертвоти, кажеш не плакати. І я не встигаю оглянутись, як Ти сам усе розв’язуєш у моєму житті, усе направляєш, усе  просвічуєш. Навіть попри те, що я мало вірю, що Ти можеш усе це вчинити. Навіть попри те, що я з малодушності своєї не просив Тебе про це. Навіть попри те, що радість моя від Твоєї благості така нетривала, така поверхова.

Пізнавши всю Твою благодать у своєму житті, я швидко забуваю про неї. Не вмію негайно, ні з ким не радившись, просто голосити її цілому світові, просто радіти Твоїм об’явленням. Просто побачити Твою любов у моєму вибранні і покликанні. У вибранні і покликанні жити, бути християнином, бути причасником Твоїх Тайн, бути любленим, бути навченим не від людей, а від Тебе самого. Прости мене, мій Святий Боже. Зглянься на мене кожного разу, коли плакатиму і коли навіть не проситиму втіхи від Тебе, коли забуватиму своє високе покликання і вибрання. Будь моїм Утішителем і Наставником завжди.

Амінь.

Марія Ярема. Причаститися Слова