Марія Ярема, Причаститися Слова

Мій Господи, хоч знаєш Ти мене досконало у глибині мого нерозуму, хоч бачиш, що не маю жодної заслуги, а все ж твориш мене причасником Тебе самого. Дякую і подивляю Тебе, Прехвальний, що даруєш себе мені самохвальному.

Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я постійно хвалюся. Постійно знаю, що доброго про себе сказати, постійно вмію себе виправдати, якщо хтось думає про мене зле, постійно радію, якщо і без мене хтось мене хвалить. Звісно, що не постійно я роблю це надто явно, бо деколи вибираю фальшиву покору, яка є прихованою самохвальбою. Хвалюся собою, але не своїми немочами. Не надто люблю навіть згадувати про свої немочі, не кажучи про те, щоб ними хвалитися. А коли і згадую про них, то змальовую їх для себе самого та для інших як якусь людську нормальність, якусь невід’ємну даність. Зате люблю пригадати немочі інших людей, називаючи їх пороками, а не даністю. Люблю про це говорити, бо, порівнюючи себе з ними, зразу стаю сам для себе чи для інших предметом похвали.

І отак поводячись, деколи зауважую, що люди стороняться мене. Тоді відразу собі думаю, що вони так чинять, бо люблять лише тих, які їх люблять, чинять добро лише тим, які їм чинять. Мене ж уникають, бо я кажу їм правду про їхні немочі. Отак обманюю себе, лише б оправдатися і не визнати вини у гріху. А Ти, Милосердний, терпиш мій нерозум і є добрим до мене, невдячного і злого.

Насправді ж це я люблю лише тих, які мене хвалять, добро чиню тим, які мені чинять, позичаю тим, які мені позичають, а від інших вимагаю натомість, щоб вони любили ворогів, позичали, не чекаючи назад нічого, були милосердні. Якщо вони так не роблять, спішу назвати їх злими, а якщо роблять, то не бачу їхньої заслуги. Не хочу бачити, бо ж вмію хвалити лише себе.

Господи, що бачиш мій нерозум, даруй надмірну Твою благодать, щоб мені повернутися до правдивого розуміння себе та інших; щоб не хвалитися навіть тоді, коли не буду безумний у похвалі; щоб стримуватися, аби про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує; щоб не засмучуватись, коли хтось скаже раптом менше, ніж у мені бачить або від мене чує; щоб любити тих, які мене не люблять і добро чинити тим, які мені не чинять; щоб бути милосердним, як Ти є до мене та до інших. Нехай так буде, благий Господи. Нехай так буде.