Марія Ярема. Причаститися Слова

Мій Господи, маю різні дари від Тебе. Не завжди думаю про них, що вони є дарами, інколи мені видається, що це мої заслуги. А іншим разом взагалі не зауважую у собі жодних талантів, нарікаю та заздрю. Нарікаю та заздрю, бо мені видається, що мене чимось обділено, а інших щедро нагороджено. Нарікаю та заздрю, коли Ти даєш іншим ті обставини життя, про які я завжди мріяв, а ніколи не мав. Нарікаю та заздрю, коли Ти невимушено і прекрасно відпускаєш іншим гріхи. Мені бо здається, що інші на таке не заслуговують, що вони повинні розплачуватися за свої провини.

Коли я нарікаю та заздрю, коли лукаве думаю в моєму серці, Ти стаєш переді мною і, знаючи мої думки, питаєш: Що легше: нарікати та заздрити чи дякувати? Що легше: бачити чи не бачити дари у собі? Коли спроможний Тебе почути, тоді соромлюся Тобі відповідати, бо добре знаю, що легше мені нарікати та заздрити, оскільки це не вимагає жодної відповідальності, ніж дякувати, оскільки вдячність кличе до діяння. Знаю, що легше не бачити дари у собі, аніж їх бачити, бо знову ж таки «бачити» вимагає відповідальності і діяння. Знаю, що нелицемірно любити, приставати до добра, випереджати інших пошаною, бути ревним, горіти духом, служити Тобі є не легше, а важче, ніж цього не робити. Бути веселим в надії, в горі терпеливим, у молитві витривалим вимагає відповідальності і діяння на відміну від того, щоб бути невеселим, нетерпеливим, невитривалим. А скільки сили вимагає від мене благословляти тих, що мене переслідують, чи завжди дбати про гостинність, чи помагати іншим у потребах. Коли Ти питаєш мене, мій Господи, що є легшим, то соромлюся Тобі відповідати.

Господи Ісусе, що повсякчасно живиш мене Твоїми Тайнами, даруй мені не шукати легшого, не заздрити іншим, але бачити у собі Твої багаті дари, а все, що роблю, робити у простоті, дбайливо, з радістю. Амінь.