Ікони цього типу не настільки поширені, як попередні, зокрема, як Одигітрія, проте, вони вражають своєю теплотою, естетикою, ніжністю. Не в останню чергу таке враження складається через одну деталь, яка обов’язково присутня на цих іконах, а саме – квіти. В українському сакральному мистецтві такі ікони поширилися, починаючи з кінця XVI ст. А серед сучасних українських малярів чи не найбільше сягає до цієї символіки київський маляр Олександр Охапкін, образи і картини якого несуть неперевершену енергетику краси і світла українських квітів та краєвидів.

Символіка квітки є дуже багатою в іконографії та черпає своє значення у біблійних текстах. Перш за все на гадку приходить розквітлий жезл Аарона, про який згадує Книга Чисел (17, 23): «Другого дня ввійшов Мойсей у намет свідоцтва, аж ось розквітла палиця Аарона, з дому Леві: пустила бруньки, зацвіла квітками й вродила стиглі миґдалі». Інший старозавітній образ – це паросток Єссея: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння» (Іс. 11, 1). І розквітлий жезл Аарона і розквітлий паросток з пня Єссея є образами дівичого народження Сина Божого Пречистою Дівою Марією. Таким чином ікона Богородиці з квіткою в руці є образом Воплочення, поєднання божественної природи Божого Сина і людської природи, яку він прийняв від Діви Марії.

Часто Богородиця тримає у своїй руці квітку лелії, яка є символом чистоти, нев’янучого цвіту дівицтва і непорочності Пресвятої Богородиці. Окрім того, розквітлий жезл Аарона пояснюється як дерево Хреста, з якого розквітнули плоди спасіння і вічного життя.

Квіти на цій іконі підкреслюють душевну чистоту і внутрішню красу людини, з’єднаної з Богом. Тому Богородиця, прославлена у цій іконі, є взірцем для всіх богопосвячених осіб, які прагнуть зберігати чистоту та видавати навколо себе пахощі євангельських чеснот (мимоволі пригадується дещо іронічне зауваження мого старшого співбрата-монаха, коли він в контексті сучасної квіткової індустрії, яка не раз продукує квіти, позбавлені притаманного їм в природі аромату, казав: «Троянда без аромату – це так, як богопосвячена особа без побожності…»).

То ж квіти на іконі Богородиці пригадують нам про наше загальне християнське покликання поширювати пахощі християнських чеснот у світі, як про це навчає св. Павло: «Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя» (2 Кор. 2, 15-16).

Оскільки ця ікона випромінює ніжність, радість, життєствердження, молитва перед нею визволяє від почуття пригноблення і безнадії, виводить зі стану апатії і відчаю, відновляючи в душі бажання жити, творити, радіти та розвивати свої Богом дані таланти і дари – подібно як паростки квітів і плодових рослин під впливом сонячного світла і тепла розпускаються, цвітуть і у властиву пору приносять запашні плоди.