Марія Ярема, Причаститися Слова

Світло світу, мій Христе, прийми нині мене, що дякую Тобі за все Твоє благодіяння у мені і для мене, а зосібна за Святі Твої Тайни. Я дякую, що Ти завжди залишаєшся вірним своїй любові до мене, хоч я не завжди залишаюся їй вірним. Ти знаєш, що я буваю сліпцем, хоч не є сліпонародженим. Ти знаєш, що я буваю у темряві, хоч Ти, Світло світу, не буваєш закритим для мене. Ти знаєш, що я деколи просто не шукаю світла, а наче тюремник, що тривожився втечею в’язнів, намагаюся себе погубити. Ти знаєш все це і все ж завжди залишаєшся вірним.

Деколи Ти кажеш мені робити щось, що видається мені непотрібним чи навіть безсенсовним, а я не вмію послухатися, як сліпонароджений, Твого голосу й бути завжди зрячим. Бо він не знехтував Твоїм словом про Силоам, хоч і знав, що силоамська вода не є чудодійною. Я ж нехтую Твоїми до мене закликами, котрі видаються мені непотрібними чи навіть безсенсовними, хоч і знаю, що Ти всемогутній і всемудрий. Сліпонароджений зовсім не був сліпим у духовному розумінні, бо ж він не брався судити Тебе як грішника, але відважно проповідував Твої на собі чудеса. Я ж смію думати про Твої установи як про щось непотрібне, а коли не посилаєш мені те, що помилково вважаю потрібним, то звинувачую Тебе у нелюбові. Чуючи від Тебе не те, що прагне чути моє вухо, я ще і ще перепитую Тебе, як фарисеї сліпонародженого, і не знаю, що іще хочу почути.

Я не маю у собі не лише мудрості сліпонародженого, але й мудрості тюремника, бо той, увірувавши, вже більше не тривожився втечею в’язнів, а сам відпустив їх, привівши у свою господу. Я ж, віруючи у Тебе, тривожуся не лише за своє життя, але й за всі успіхи у ньому. То чи зможу я увірувати, як тюремник, і виявити діла Твої на собі, як сліпонароджений?

Господи, нехай виявляються на мені діла Твої. Нехай виявляються, будь ласка, попри мою недовіру, нарікання, темряву і слабкість. Вірую, Господи, що Ти – Світло світу, що Ти – моє Світло, і поклоняюся Тобі. Амінь.