Владика Богдан Дзюрах
«Глянув Мойсей, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє… Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: “Мойсею, Мойсею!” І відповів той: “Я тут!” І сказав: ” Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята.” А далі: “Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова.” І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога» (Вих. 3, 1-6).
Цей тип ікони – унікальний і дуже багатий на богословський зміст. Передовсім сама назва пригадує з’явлення Бога Мойсеєві в кущі, що не згоряв. Цей кущ Отці Церкви пояснювали як символ Богородиці, яка, будучи людиною, прийняла в своє лоно Божого Сина, стала Богоматір’ю, і при тому «вогонь божества не спалили Її». Так ця ікона, використовуючи старозавітний біблійний образ, пояснює новозавітну правду про непорочне зачаття і дівиче народження Богородицею Сина Божого, тобто Її богоматеринство.
Інша характерна прикмета цієї ікони – драбина, яку Пречиста Діва тримає у своїй правиці. Ця драбина пригадує видіння старозавітного патріярха Якова, який у сні бачив драбину, що опиралася на землю, а вершком сягала неба (Бут. 28, 10-17). По цій драбині Ангели сходили з неба до землі і підносилися з землі до неба. В літургійний текстах нашої Церкви Богородиця сама названа «драбиною, що Бог зійшов нею», як рівно ж – «неопалимою купиною».
Постать Богородиці з Дитям Ісусом на руках, зображена у восьмикутній зірці, яка в іконографії завжди символізує Божу всюдиприсутність. Бог явиться Богом святим, Який своєю присутністю і дією освячує створіння. В чотирьох червоних променях цієї зірки зображені символи Євангелистів: юнак-ангел (символ Євангелія від Матея), лев (Євангелист Марко), віл (Євангелист Лука) і орел (Євангелист Йоан), які пригадують видіння престолу Божого, який спочивав на чотирьох херувимах, описане пророком Єзекиїлом (Єз. 10).
Бог явить себе не як Хтось відчужений і далекий, але як Бог історії, Бог роду і народу, до якого має привілей належати Мойсей, тому й називає себе «Богом Авраама, Ісаака, Якова». Що більше, Бог є кимось дуже близьким і особисто до Мойсея: «Я – Бог батька твого»… Так, в неопалимій купині поєднується воднораз святість і інакшість Бога, а водночас – Його близькість і прихильність до людини.
Ця близькість Бога до людини, хоч викликає тривогу і сум’яття, – як це часто бувало при подібних зустрічах, описаних в Священному Писанні, – воднораз пробуджує в людині довір’я і надію, бо об’являє Божий план спасіння, порятунку. Так було при зустрічі Мойсея з Богом в неопалимій купині і ця зустріч започаткувала визволення Ізраїлю з єгипетської неволі. Так було рівно ж при зустрічі Пречистої Діви Марії з Божим Посланцем Архангелом Гавриїлом у Благовіщенні, і ця зустріч започаткувала визволення всього людського роду з диявольської неволі. Богородиця стала живою Неопалимою купиною, в якій і через яку Бог явився людям і став їхнім Спасителем і Господом.

Перед цією іконою віруючі люди з давніх-давен молилися про захист від пожежі, від вогню, від ураження блискавкою і в часах воєнного лихоліття. А ще – історію нашого народу нераз порівнюють з неопалимою купиною: народ, звертаючись до Бога, поклоняючись Йому у вірі і служачи Йому в любові, не раз зазнавав великих випробувань, які вогнем переслідувань і утисків огортали його національне буття. І все ж сила Божа довершувала на нас велике чудо: народ жив і підіймався із руїн. Так було вже не раз в історії, так буде і цього разу. Хоч ми огорнені вогнем війни і ненависті нашого безжалісного ворога, сила Святого Духа, яку ми безнастанно призиваємо в молитві і яка діє в наших захисниках, подолає усі його потуги і визволить народ до оновленого буття у Христі Ісусі – за молитвами і заступництвом Пресвятої Богородиці – Неопалимої купини.