Опівдні біля джерела
У неділю Самарянки на Вечірні в одній з стихир співаємо: До джерела опівдні прийшов Ти, Джерело чудес, щоб уловити Євин плід, бо і Єва, обманена змієм, вийшла колись опівдні з раю. Оце наблизилась самарянка, щоб зачерпнути води. Побачивши ж її, Спас, каже: Дай мені напитись води і я напою тебе водою живою. Сповнена мудрости, вона побігла в місто, щоб звістити народові: Прийдіть і погляньте на Христа Господа, Спаса душ наших!
Цей піснеспів вводить в роздуми словом «опівдні». Євангеліє говорить, що подія розмови Ісуса з жінкою-самарянкою сталася «близько шостої години», і власне слід розуміти, що єврейське «близько шостої години» є нашим «опівдні» (євреї інакше числили час, ніж ми це робимо). Час опівдні є дуже символічним часом, адже як каже нам літургійний текст, Єва опівдні вийшла колись з раю.
Звідки переконання про те, що саме опівдні Єва, а з нею і Адам, вийшли з раю, будучи прогнаними звідтіля після гріха? Таке переконання родиться по аналогії до часу спасіння: Христос о шостій годині (опівдні) був розіп’ятий (до речі, згідно з церковним віруванням хрест був поставлений на місці поховання Адама, прогнаного з раю). Таким чином стихира неділі Самарянки представляє нам потрійне «опівдні»: самарянка опівдні приходить по воду, розмовляючи з Тим, Хто опівдні розіпнеться за неї та за всіх нащадків Єви, що опівдні разом зі своїм чоловіком була прогнана з раю.
Також стихира представляє гру слів з поняттями «джерело» і «вода». Христос – Джерело чудес – приходить до джерела, Ним сотвореного. Той, Хто володіє водою живою, просить води земної і звичайної. Про це також прегарно говорить інша стихира Вечірні: Просить у неї [самарянки] напитися води Той, що хмарами обгортає землю. Той, Кого носять херувими, з блудницею розмовляє! Просить води Той, Хто на водах землю завісив! Води шукає Той, хто наливає джерела й озера… Усе це заради спасіння людини. Сам Бог, Який живе поза часом і поза будь-якими потребами, стає людиною, щоб вилікувати людську спрагу, спричинену виходом опівдні з раю. Для цього Він – Творець води і Джерело усіх чудес – стає спраглим і потребуючим джерела; для цього Він, позачасовий, стає опівдні розіп’ятий; для цього Він, всевідучий, бесідує з самарянкою, допитуючись її про те, що знає. Зі скількома ще людьми опівдні розмовляв Господь, ловлячи їх, обманених змієм? Зі скількома сьогодні розмовляє опівдні і опівночі, ранком і вечором? Скількох ще просить води?
Неповторна пасха приснославної самарянки
У п’яту неділю Пасхи, неділю Самарянки, оспівуємо Христову благість до жінки невірних релігійних поглядів і невірного способу життя, яка, увірувавши в Господа, стала приснославною, як каже кондак: З вірою прийшовши на кладязь, самарянка виділа Тебе, премудрости воду, якої напившись обильно, царство вишнє унаслідувала повік приснославна.
Піснеспів стверджує, що самарянка уже з вірою прийшла до колодязя. Не щоб вона була невіруюча, а отримала дар віри при колодязі, розмовляючи з Христом, але, уже маючи віру, ця жінка здатна була побачити Христа.
Багато людей в Ізраїлі бачили Ісуса лише як людину, а ця жінка в Самарії побачила Його як Месію. Для цього необхідна віра. Звичайно, що віра жінки не була бездоганною, радше навпаки: самарянка, як і всі інші самаряни, мала викривлену віру в Бога, оскільки віра в єдиного Бога в цьому краю була поєднана з поганськими віруваннями і звичаями. Однак віра жінки була бездоганною у відкритості на божественне. Так, вона вела недобрий спосіб життя, окрім того, що мала недобрі вірування, але все ж вона зберігала у серці оту відкритість на Бога, яку подекуди не зберігали бездоганні виконавці Закону в Ізраїлі.
Віра самарянки, отже, дозволила їй побачити у незнайомцеві-юдеєві обіцяного Месію – премудрости Воду, тобто Того, Хто здатен втамувати людську спрагу за Богом, Який є споконвічною Премудрістю. Не лише побачила самарянка Христа очима віри, але й, будучи виснажена і неправою вірою, і неправим способом життя, прагнула осягнути правду. Можливо до цієї зустрічі з Господом не мала вона сміливості жити у правді, стояти у ній, свідчити її, але внутрішньо не була закритою на правду, навпаки. Сама ж вона виявляє правду про себе, хоча у її випадку виявляти свій спосіб життя незнайомцеві було великим соромом. Прагнучи правди, самарянка, як тільки відчула, що ось ця Правда сама до неї промовляє, взяла добру поставу: прийняла Правду і спішила іншим сповістити про це.
Як розбійник на хресті, як блудниця, як митар і блудний син, так і жінка-самарянка стала великим прикладом того, як можна унаслідувати Царство вишнє, щиро запрагнувши його навіть після довголіть прагнення лише царства земного. Приснославна, тобто завжди славна, самарянка здійснила свою неповторну пасху – перехід від неправди до Правди, від земного до вишнього царювання. До такої неповторної пасхи, до втамування спраги за Богом кличе також і нині кожного з нас Вода премудрости – Христос.
