Приклад правдивої любові до Христа

Що означало для тих, хто вдосвіта першого дня тижня поспішав до гробу Учителя з Назарету, нести миро? Що означало це в контексті загального неприйняття Його вчення релігійною верхівкою? Що це означало в умовах виставленої сторожі біля запечатаного гробу? Що означало бути мироносицями для тих кількох жінок?

Мабуть, це не означало позірної лестивості Тому, від кого можна було очікувати сповнення сподівань і творення великих чуд. Адже Померлий не сповнює сподівань і не творить чудес. Мабуть, це не означало бездумного слідування за принципом масової поведінки. Адже не було натовпу людей, що цього раннього ранку поспішав би вшанувати тіло Похованого. Мабуть, це несіння мира не означало також суто ритуального виконання усталених приписів щодо тіла померлого.

Адже всі обставини поховання Розп’ятого напередодні Пасхи не давали можливості виконати ритуальних приписів, а в неділю вранці також не варто було сподіватись, що при наявності сторожі та вороже налаштованих релігійних провідників зовсім безперешкодно можна було б це зробити. Мабуть, нести миро не означало також чогось логічного і розсудливого, адже навіть камінь відвалити від гробу було нікому.

Мабуть, не означало це нічого іншого, як любов. Таку любов, яка одна лише була здатна пробудити свідомість кількох безборонних жінок і йти, журячись, до гробу. Таку любов, яка єдина була здатна не мати жодного страху перед сторожею і жодного сумніву у необхідності задуманого. Таку любов, яка не зупинялась перед великим каменем і не тремтіла перед релігійною верхівкою.

Така любов завжди винагороджується. Померлий сповнив усі сподівання понад сподівання, сотворив чудо над чудами, Він не потребував уже мира на погребення, бо возстав із мертвих. Камінь не потрібно було відкочувати і дарма було страхатись сторожі. Живий не потребував уже, щоб Його шукали поміж мертвими, Нетлінний не потребував уже тлінного мира, однак прийняв щиру любов жінок-мироносиць, учинивши їх першими благовісницями і свідками Його воскресення.

Нехай жінки-мироносиці будуть для нас прикладом правдивої любові до Христа, любові нелогічної і незрозумілої, безстрашної і постійної, такої, яка і нам дозволить узріти чистим серцем Воскреслого з мертвих, начало нашого спасення і джерело нашого життя.

 Ісусе Назарянине, даруй Духа, щоб безумовно любити Тебе

Ісусе Назарянине, з трепетною радістю благодарячи Тебе за причастя святих і страшних Таїнств Твоїх, причастя Тебе самого Воскреслого, відчуваю, що моя любов до Тебе є надто нужденною, а служіння Тобі надто мізерним, і в нутрі благодарно дивуюся, як приходиш до мене.

Ісусе Назарянине, даруй мені ласку, як мироносицям, шукати Тебе всім моїм єством, від раннього ранку й аж до пізньої ночі, даруй мені Духа Святого, щоб надихав у мені таку любов до Тебе, яка не маліє перед обличчям смерті, не розчаровується гробом, не відступає перед великим каменем. Таку любов, яка шукає Тебе розп’ятого, не очікуючи вже нічого від Тебе отримати, яка спішить послужити, не очікуючи взаємної послуги, яка з великим трепетом прагне лише ще трішки побути поруч з Тобою, ще раз із трепетом торкнутися Тебе, не очікуючи ані Твого погляду, ані голосу, ані руху. Таку любов, яку несли Тобі мироносиці рано-вранці першого дня тижня, як сходило сонце.

Не вмію навіть помислити, який біль огорнув жінок, коли вони не знайшли Тебе мертвого у гробі. Вони так прагнули ще на мить побачити Тебе і торкнутися тіла, якого, як гадали, востаннє торкатимуться перед цілковитим зітлінням. Аж тут не знайшли тіла. Не знайшли Тебе, бодай мертвого, але все ж такого любленого. Який біль повинен був огорнути їх у ту хвилю, коли ще не почули про воскресення, але вже побачили порожній гріб! Ісусе Назарянине, нехай моє серце також стискається від болю, коли не бачу Тебе, коли я не є поруч Тебе, коли знаю, що Тебе нема там, де Тебе шукаю. Нехай моє серце огортає страх і трепет, аж поки не знайду Тебе, Розп’ятого і Воскреслого, поки не випередиш мене у Галилеї мого життя, поки не сповнюся радості бути з Тобою.

Ісусе Назарянине, даруй мені пильно перебувати у молитві і в служінні слова, а й при столах служити і всіляким чином слугувати Твоїй Церкві, якої я є малим каменем. Даруй мені бути повним Духа Святого і мудрості, щоб Тебе безумовно любити, як мироносиці, Тебе безумовно свідчити, як апостоли, Тобі безумовно служити, як семеро мужів-дияконів у ранній Церкві, Тебе повсякчас свято причащатися у Тілі і Крові. Амінь.

Марія Ярема, Причаститися Слова