1) Не існує жодних «сильних» молитов. Таке переконання не біблійне, а скоріше магічне. Вага молитви не в особливій сакральній формулі, а в щирості, витривалості і силі віри. Кожна молитва має провадити нас до внутрішнього миру. Отримавши його, ми зможемо ділитися ним з іншими.
2) У молитві важлива довіра серця. Це дуже інтимний біблійний посил. Постаті біблійного Одкровення – це особи повної довіри. Перш ніж молитися, вони повністю довіряли. Згадаймо Авраама.
3) Молячись, не маємо доходити до хибного переконання, ніби завантажуємо Бога нашими проханнями. Бог і без нас усе добре знає. Скоріше проникаємося цілковитим уповання і розумінням, що Він будучи любов’ю і милосердям, нас не полишить.
4) У молитві важлива витривалість. Триваючи в молитовному досвіді, ми самі стаємо повні Святого Духа. Коли єднаємося разом з іншими, сила благодаті стає великою. Молячись спільно, ми стаємо Церквою і ми будуємо Церкву.
5) Молитва скорботного серця стукає до люблячого серця Бога. Як приклад історія старозавітної Анни, що перебувала у відчаї, не маючи діток, але з глибини болю молилась і була вислухана.
6) Молитва діє не через день чи місяць. Бог не розглядає наші молити «приймати чи ні». В актуальний момент, коли наше серце з вірою єднається з Джерелом Життя, відразу сила благодаті огортає того хто молиться і того, за кого ми молимось
7) Молитва це завжди творчий процес. Маємо прислухатися як вона нам йде. Не варто боятися щось змінювати, експерементувати, щоби не ув’язнювати себе в полон священних формул.
8)Можна молитись власними словами. Це розвиває наш духовний світ. Допомагає глибше усвідомлювати себе перед обличчям живого Господа.
9) Молитва теж має глибокий персоналістичний вимір. У молитві має з’явитися «Я і ВІН». Бог не ідол. Через молитву єднаємось з живим Богом, який нас любить, розуміє і слухає. Спілкуючись з Богом входимо в діалог, а не у безконечний монолог, слухаючи, передовсім, що Він хоче від нас.
10) На завершення кожної молитви, промовмо усвідомлюючи короткі слова Господньої молитви: «Нехай буде воля Твоя».