о. Дмитро СЕНЕЙКО
Христова Церква як СПІЛЬНОТА людей є зібранням не дорослих, але ДІТЕЙ Божих. Кожна людина в Божих очах – Його дитина, – настільки любляче і трепетно Він ставиться до кожного.
Однак дуже сердечне в Нього ставлення саме до дітей за віком, бо Христос – Син свого Отця – Сам є Дитиною.
Тому протягом історії Церкви Господь зробив усе, щоб ДІТИ БУЛИ В ЦЕРКВІ – новому вибраному народу Божому на противагу старозавітному. Стараннями, творами, рішеннями видатних християн Він передає нам думку про те, що діти мають право належати до неї.
Зокрема, у святому таїнстві хрещення, через його обряд, діями священнослужителя і хресних батьків немовлята приєднуються Богом до цього нового вибраного Божого народу. Від цього моменту вони отримують такі ж права та можливості користуватися джерелами Божої благодаті, зокрема в храмі, як і дорослі. Святе хрещення малих дітей (інколи одразу після народження) не лише відповідає давній старозавітній і новозавітній біблійним традиціям, але й відкриває доступ Бога і Його благодаті до цих ангельських створінь.

о. Дмитро Сенейко

Прикро, що в контексті присутності в церкві діти можуть зазнавати ДИСКРИМІНАЦІЙНИХ ДІЙ збоку своїх батьків чи родичів. Це відбувається тоді, коли, крім оправданих причин, діти відсутні на недільному чи святковому богослужінні у храмі.
«Ось я і діти, що їх дав мені Бог» (Іс 8, 18). Думаю, що це має бути спільне гасло для всіх християнських родин. Якщо не бажаємо, щоб наша дитина переживала ДУХОВНУ ДИСКРИМІНАЦІЮ, пригнічення своїх внутрішніх прав на відносини з Богом, вона має бути поруч зі своїми батьками чи родичами щонеділі та кожного великого християнського свята в Божому храмі. Крім виняткових ситуацій, які називаю немічними.
І не просто перебувати на богослужіннях, але внутрішньо, нехай підсвідомо, взяти максимум Господа з них. Тобто, перебувати в храмі і причаститися Святих Тіла і Крові Христових, з поступовим різноплановим поглибленням сприйняття Бога і стосунків із Ним.
І ось що ми, дорослі, можемо зробити МІНІМУМ, щоб Господь ставав щоразу відчутнішим для нашої дитини:
🧡 Намагаймося періодично розмовляти з дитиною про те, куди ми йдемо, навіщо нам це і як варто поводитися в Божому храмі (відповідь на останнє – НЕГАЛАСЛИВО)
🧡 Якщо дитина НЕГАЛАСЛИВО забавляється і бешкетує на богослужінні, то це не означає, що наші попередні налаштування не спрацювали. Молитва дитини – БАВИТИСЯ БІЛЯ БОГА, разом із Ним. Зробімо легке зауваження, якщо ці забави надмірні за звуком.
🧡 Даремно переживаємо за те, що присутність нашої дитини в храмі на богослужінні та її забави заважатимуть іншим молитися. Це проблеми і виклики тієї особи, хто відчуває перешкоди молитви від нашого дитяти.
Підозрюю, що дорослі інколи також заважають дітям бути в храмі на богослужіннях, зокрема, їхній забаві з Богом, своїми зауваженнями, докорами, взагалі побудові свого відчуття так, ніби мені хтось заважає молитися. Цікаво, що на такі перешкоди діти не скаржаться, на відміну від нас, дорослих 😉
🧡 Чудово, коли наша спільна з дітьми сімейна Літургія не завершується в храмі, а має своє практичне продовження поза межами храму: в нас вдома чи надворі. Це відбувається тоді, коли після богослужіння відкриваємо по-новому для себе Христа Бога через спільне споживання їжі, відпочинок, медіа, спільне проведення часу, ігри, молитву тощо.
На завершення нагадаю цитату зі Святого Письма:
“Пустіть дітей – не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне” (Мт. 19, 13).