«Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули» (Ісая 52,13-15).

Туринська Плащаниця – це ікона надії, бо хоч і розповідає про незліченні муки Ісуса Христа, однак, по трьох днях залишившись порожньою, стала свідком величного Божого діла – Воскресіння.

Віра і розум

У своїй енцикліці «Віра і розум» (1998 р.) папа Іван Павло II писав, що зв’язок віри і розуму метафорично можна зобразити як два крила, на яких людський дух може піднятись до пізнання істини. «Розум, позбавлений підтримки об’явлення, втрачає свої найглибші сенси і мету; віра без підтримки розуму стає лише відчуттям і переживанням». Тож через Туринську Плащаницю – об’єкт релігійного шанування і наукового дослідження – Господь пропонує торкнутись істини.

Наукова група STURP (Shroud of Turin Research Project) після того, як вивчала реліквію протягом 5 днів і ночей, опублікувала, що зображення на Плащаниці не є витвором художника чи наслідком обпалювання; зображення крові було на полотні ще до утворення зображення тіла; зображення є силуетом катованої і розп’ятої людини. Воно настільки чітке і деталізоване, що дає зрозуміти не лише фізичні терпіння Спасителя, а й повністю узгоджується з Писанням.

Рани на тілі Христа

На Туринській Плащаниці на кистях рук видно рани, через які вийшов цвях, а от в яку частину руки він увійшов, для науковців було невідомим. Численні експерименти довели, що цвях пройшов через долоню Ісуса Христа по діагоналі через так звану ділянку Дестота. За таких умов розп’яття рука витримує тягар тіла, не прориваючи шкіри. До того ж кістки при проходженні цвяха у цьому місці залишаються неушкодженими. «Глянь! Я записав тебе в себе на долонях» (Ісая 49,16).

Те саме стосується і ніг Спасителя, через прибиття яких до хреста також не було ушкоджено жодної кістки. Римський юрист і політичний діяч I ст. до н. е. Марк Туллій Ціцерон розп’яття на хресті називав «надзвичайно жорстокою і жахливою стратою» (римляни цей вид покарання не вигадали самі, а перейняли від інших народів).

Досліджуючи велику кров’яну пляму на полотні з правого боку грудної клітки (на полотні з лівого, бо у дзеркальному відображенні), науковці з’ясували, що через зміну густини тут два типи рідини – кров і вода. «Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода» (Йоан 19,33-34). Патологи стверджують, що рана ця має посмертний характер з ушкодженням серця. Завдана вона листоподібним наконечником lancea (списа), який зазвичай використовувала римська охорона. Варто зазначити, що римські воїни не добивали в такий спосіб розп’ятих, а переконувались, що жертва померла, аби віддати тіло родичам. На початку ХХ ст. польська містичка Фаустина Ковальська запише у «Щоденнику» такі слова Господа: «Джерело Мого милосердя було навстіж відкрите списом на хресті для усіх душ – Я нікого не залишив осторонь». Господь пригадує сучасному людству, що ця Його рана є для нашого спасіння, бо ж милосердя Боже веде до істинного навернення та витривання в ньому.

На Плащаниці науковці виявили кров, дослідивши яку, встановили, що вона людська (належала чоловікові). Група крові – АВ (IV). Що це Христова кров, можемо зрозуміти і з чуда, яке сталося у місті Ланчано (Італія) 12 сторіч тому. Один священник засумнівався, чи дійсно хліб і вино стають Тілом і Кров’ю Господа Ісуса Христа. І саме на Літургії ця переміна стала видимою – хліб став Тілом, а вино – Кров’ю. Перемінена часточка збереглась незіпсутою донині, і її дослідження показали, що це м’язова тканина серця людини, яка дуже страждала, а кров є людською і саме групи АВ (IV).

Плями крові були на Туринській Плащаниці ще до утворення зображення Ісуса Христа. Кров проникає вглиб тканини, тоді як зміни у частині тканини із зображенням тіла відбуваються лише у тонкому поверхневому шарі. Жодних слідів пігменту, розчинника, хімікалій, бруду, органічних чи неорганічних речовин на полотні науковці не знайшли.

Як утворилось зображення

Найбільше запитань виникало у науковців, як усе ж таки утворилось зображення Ісуса Христа на поховальному савані, адже було доведено, що він нерукотворний. Спроба створити подібне зображення з використанням фотоспалаху та лазера завершилась невдало. Згодом сформувалась гіпотеза, що силует людини на Плащаниці утворився під впливом випромінювання тіла під час Воскресіння Ісуса Христа. Саме в момент Воскресіння, припускають, відбулась ядерна реакція. Це спричинило те, що за дещицю секунди потужний імпульс не нагрів лляної тканини до температури горіння, а лише утворив відбиток на поверхні товщиною 10 мікронів (0,01 мм). Ті частини тіла, які були найближче або ж у контакті зі саваном, – найчіткіші. Водночас ця теорія пояснює добру збереженість полотна донині, бо ж після такої дії випромінювання на волокно різко гальмуються окислювальні та інші хімічні реакції, уповільнюючи процес старіння.

Цей момент Воскресіння Господа, на думку науковців, міг виглядати так: за короткий проміжок часу 10^-20 секунди тіло, дематеріалізуючись, розпадається на піони, мюзони і важкі електрони, які «б’ють по тканині» і створюють видиме зображення. Фактично вмить пелени спорожніли, настільки швидко це відбувалось. Тіло досить легко відділилось від тканини, не пошкодивши її. Це також один з аргументів на користь припущення про «ядерну реакцію в Плащаниці», бо ж рани Христа мали б присохнути до поховального савана, який до того ж був рясно вкритий сумішшю смирни та алое (смолиста рідина алойного дерева). Євангеліст Йоан згадує про натирання тіла цими пахощами, посилюючи вказівку на Божу руку в ділі Воскресіння (Йоан 19,39-40). Радіоактивне випромінювання під час реакції у поховальному савані Ісуса Христа було в десятки разів більшим, ніж випромінювання, яке спричиняє найважчу форму променевої хвороби. Воно, стверджують науковці, мало б здійснюватися паралельно до вектора сили тяжіння, а це також пояснює, чому тіло легко відділилось від полотна.

Зображення на Туринській Плащаниці є у фотонегативі. Тобто, найтемніші місця на полотні у мить «спалаху» насправді були найяскравішими. Це засвідчує, що на поховальному савані зафіксовано момент воскресіння, а також, що це зображення не мертвої, а живої людини.

Слово «воскресіння» походить від двох давніх коренів: вос– означає «вгору з минулого в теперішнє»; крес- означає «животворний вогонь». Образ вогню, що підіймається вгору, відсилає до останніх рядків Книги Виходу: «Бо хмара Господня була над храминою вдень, уночі ж вогонь був над нею. Перед очима всього дому Ізраїля, в усіх їхніх мандрівках» (Вихід 40,38).

Те, що Господь Ісус Христос Воскрес, навіть не зрушуючи пелени, повертає до євангельських подій – як Він прийшов у цей світ. Воплотившись з Марії, Господь не порушив цілісності людської природи Непорочної Діви, а, зодягнувшись у плоть, через смерть і воскресіння перевів людське тіло до вічного життя. Про події Воплочення і Воскресіння сповіщають небесні посланці – ангели, що показує надзвичайність подій, їх божественність. Подібно як на початку сотворення світу Бог творив усе без свідків і чиєї-небудь допомоги, так і у гробі Бог творить щось нове без свідків і сторонньої допомоги. Цим «новим світом» є Воскреслий Господь Ісус Христос, учасниками якого стаємо через Хрещення.

Хустка з гробу

Євангеліст Йоан, окрім поховальних пелен, згадує і про хустку, яка лежала не з полотнищем, а «згорнена збоку, на іншому місці» (Йоан 20,7). Її зображують і в іконографії поряд з Плащаницею. Хусткою покривали голову померлого, аби засвідчити велике пошанування до нього. Вислів «покрити голову» в Біблії означав також «показати відділеність від чогось». Професор Генріх Пфайфер із Григоріанського університету та сестра Бландіні (монахиня з двома вищими освітами) стверджують, що ця хустка збереглась донині і відома як Хустина з Манопелло.

Ця християнська реліквія – образ Ісуса Христа на тонкому вісоні (розміром 17 см на 24 см). Як і Туринська Плащаниця, Хустина з Манопелло – нерукотворний образ, бо, як кажуть майстри з виготовлення цієї тканини, вісон можна пофарбувати у пурпуровий колір, але намалювати щось на ньому неможливо. На образі не виявлено жодного сліду пензля, олівця чи навіть ґрунтовки. Ця тканина надзвичайно тонка, як павутинка, і прозора як нейлон. Виготовлена з ниток, які добували з морських двостулкових молюсків, а відтак була дуже дорога. Одяг з цієї тканини носили первосвященники, царі, фараони, центуріони. Навіть Ісус Христос в одній зі Своїх притч згадує цю дорогу тканину, підкреслюючи великі багатства чоловіка: «Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий» (Лука 16,19-20). Також є згадка про вісон у другій книзі Хронік, де описано, що з цієї тканини Соломон зробив завісу до Святая Святих у домі Господнім у Єрусалимі (II Хроніка 3,14).

Професор Генріх Пфайфер упевнений, що відбиток Божественного Обличчя на Хустині з Манопелло (її поклали на голову поверх Плащаниці) з’явився в момент Воскресіння Ісуса Христа. І якщо на Туринській Плащаниці відбилося фотонегативне зображення Ісуса Христа, то на Хустці – позитивний образ Христа. Коли ж прикласти відбиток Обличчя з Хустки до відбитка Обличчя з Плащаниці – вони цілковито, до найменших подробиць, збігаються.

На Хустині з Манопелло обличчя Спасителя, Який Воскресає, але ще не вповні прославлений: ще видно сліди ран і набряків, які вже затягуються і на їх місці залишається рожевий відтінок. Сестра Бландіні зауважила, що обличчя на Хустині з Манопелло має рожеві відбитки в тих самих місцях, що й рани на Туринській Плащаниці. Вона переконана, що на обох християнських реліквіях одне і те ж обличчя – Господа Ісуса Христа. На Туринській Плащаниці очі й уста Христа закриті, але на Хустині з Манопелло вони відкриті. Вражає і той факт, що місце на вісоні, де зображені зіниці, виглядає мов пропалене високою температурою. «І очі його – як пломінь огню» (Одкровення 1,14). Відбиток обличчя Сина Божого анатомічно прекрасний, і сучасна наука не здатна його відтворити.

Ще за 700 років до народження Спасителя пророк Ісая писав, що Бог зніме «покривало» і люди пізнають Його: «Він знищить на оцій горі заслону, що запинає всі народи, і покривало, що покриває всі народи. Він знищить смерть навіки» (Ісая 25,8-9).

«Покривало» зняли, і відкрилася правда, що Господь Ісус Христос переміг смерть. Розуміння значення цієї незбагненної події дає людині найбільшу радість і надію у земному житті. Бог зробив для людини усе, а нам залишається з великою вдячністю прийняти цю Божу благодать!

 

 

Богдана Слободюк, студентка Катехитично-педагогічного інституту УКУ