«Тома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус. Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю. Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Тома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Томі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Йоан 20, 24-27).

Італійський художник Мікеланджело да Караваджо намалював картину, де Тома вкладає свій палець до рани в ребрі воскреслого Ісуса Христа. Насправді невідомо, чи цей учень доторкався до ран Христа, проте їх наявність на тілі Воскреслого пробуджує у Томи таке захоплення, що він каже: «Господь мій і Бог мій!». Із людського бажання пересвідчитися (побачити і доторкнутись) таки зроджується віра, що Ісус Христос воскрес і є Богом. Сьогодні Господь так само пропонує торкнутись Його ран на Туринській Плащаниці, побачити євангельські події, аби з людського бажання пересвідчитися зродилася віра у Воскреслого.

Найвище пониження

Найперше вражає вже сам факт, що Господь на поховальному савані зображений нагим. Жоден християнський художник не наважився б зобразити Спасителя у такому вигляді (це також одне зі свідчень, що образ на Плащаниці нерукотворний). Понад те, є описи, що Плащаницю для загального огляду віруючим показували у вертикальному положенні, перекинувши через жердину, і підіймали зі скрині тільки до рівня схрещених рук. Вважається, що ікону «Христос у гробі» (Akra Tapeinosis «найвище пониження»), яка відома слов’янам як «Сум або Упокорення Нашого Господа», було змальовано саме з Туринської Плащаниці.

«Його мордовано, та він упокорявся…» (Ісая 53,7).

Ісус Христос прийняв приниження, яким Його «годували» римські воїни, первосвященники, апостол Юда. Людина продала Бога за 30 срібняків, що на той час було офіційною ціною раба. Згідно з юдейським законом, того, чию вину було доведено, не можна було бити більш як 40 разів. А боячись помилитись у рахунку, завдавали 39 ударів. «Сорок ударів можна дати, не більше, щоб, бува, якщо завдано йому більше ударів, ніж ці приписані, твій брат не був понижений перед твоїми очима» (Второзаконня 25,3). Ісусові Христові ж заподіяли значно більше ударів і римськими бичами, і кулаками фарисейських слуг (ще до суду!). Римська влада бичуванням обвинуваченого так би мовити одержувала офіційні зізнання у провині, що і вважалось за їх законодавством підставою для страти раба. Це велике упокорення Сина Божого ніби оголило не Його Самого, а ту сумну реальність, з якої зняли шати лицемірства.

Традиція поховання

У єврейській традиції бути непохованим вважалося великим безчестям. Померлих в Ізраїлі ховали одразу в день смерті, зважаючи на жаркий клімат. Їм закривали очі, обмивали тіло, натирали пахощами, обмотували саваном і відносили до гробу. Ідентично вчинили і з тілом Христа Його учні. Було встановлено, що тканина Туринської Плащаниці зіткана ялинкою. Цю технологію застосовували в Палестині в роки I століття нашої ери. Таке полотно тоді не було частовживаним через свою дорожнечу. Однак, як свідчить Євангеліє, Йосип Ариматейський, який був заможний, мав можливість купити таке дороге полотно і загорнув у нього тіло Господа. До того ж, у тканині Плащаниці вчені знайшли змішання льону і шерсті. За єврейським законом існував жорсткий контроль за використанням подібних сумішей: «Не вдягатимешся в одежу, зроблену з вовни й льону разом» (Второзаконня 22,11). Однак були винятки, і вони стосувались поховальних саванів, бо тканина для трупів чи сідел не підлягала закону про Різні види. Тож і сам тип тканини Плащаниці, і спосіб її використання засвідчують її автентичність.
Науковці за допомогою радіовуглецевого аналізу спробували встановити вік тканини Плащаниці. Для цього вони взяли 12 зразків тканини і відіслали у три різні незалежні лабораторії. Чимало людей, затамувавши подих, чекали результатів датування, однак зразки показали вік тканини 1260-1390 рр. У більшості одразу почали напрошуватися висновки, що Плащаниця – підробка. Однак низка науковців обґрунтувала, що кілька пожеж, у які потрапляла Плащаниця, змінили кількість вуглецю (відбулось приєднання «молодого» вуглецю), а відтак і вік тканини. Це пояснення вивело світову громадськість зі стану шоку. Проте у науковців виникло інше питання: як Туринська Плащаниця, якій приписують 2 тисячі років, збереглась у такому доброму стані? Льон добре зберігається і гірше зношується, а окислення полотна могло бути сповільненим через контакт зі сріблом, бо ж цю реліквію зберігали у срібній скриньці.

Рослини на Плащаниці

За євангельською розповіддю відомо, що тіло Ісуса Христа намастили пахощами: «Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів.  Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв» (Йоан 19,39-40). Мовиться приблизно про 34 кг суміші, що свідчить про високу гідність померлого. Стільки пахощів зазвичай використовували на царському похороні. І саме сліди цих пахощів – алое та мирри – науковці знайшли на Туринській Плащаниці.
На Плащаниці, крім зображення тіла, є ще й відбитки чималої кількості квітів, переважно навколо голови та на грудній клітці. Коли клейкою стрічкою взяли 12 проб із Плащаниці, то виявили, що більшість зерняток пилку були з рослин не Європи, а Близького Сходу, власне типово палестинських видів. Науковці на савані побачили зображення розкритих квітів, пуп’янків, суцвіть, листків, колючок, стебел (їх нараховують сотнями). Очевидно, ці квіти до гробу поклали жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї. Їх вони збирали поблизу місця розп’яття.

Цікаво, що квіти, відбиті на Плащаниці, свідчать навіть про годину поховання і про пору року, коли це сталося. Знайдений відбиток паролиста кущового зі свіжими листочками та торішніми живцями дає змогу науковцям стверджувати, що поховання відбулось навесні. Відомо, що Ісуса Христа розіп’яли напередодні юдейської Пасхи, яку вони традиційно святкують 14 нісана (квітня). А от квітка каперців, пуп’янки якої починають розкриватися у полудень і повністю розкриваються перед заходом сонця, на Плащаниці відбилась у такому стані, в якому вона є з 3-ї до 4-ї години. Це час, коли Ісус Христос уже помер на хресті.
Також на Туринській Плащаниці біологи виявили пилок саркопотеріуму колючого, з якого, припускають, було зроблено терновий вінець для Ісуса Христа. Цікавий факт, що саме цю рослину використовували як огорожу для овечих загонів.

Підтвердженням автентичності Туринської Плащаниці свідчить і той факт, що ті квіти, які були у гробі, саме в такому розмаїтому складі з географічної точки зору можуть бути лише поблизу Єрусалима!

Монети на Плащаниці

Іще одним доказом автентичності Туринської Плащаниці можуть бути ґудзикоподібні відбитки на обох очах Ісуса Христа. Детальне дослідження показало, що це відбитки монет. За юдейським звичаєм, очі померлого мали бути закриті. Як стверджують дослідники Плащаниці, миттєва смерть Христа спричинила трупне задубіння очей, які залишилися відкритими, тож повіки закрили дрібними монетами. Цю традицію підтверджує знахідка археологів у Єрихоні, де виявили скелети часів Ісуса з монетами в черепах. Нумізмати з’ясували, що відбиті літери на Плащаниці, а власне на очах, «UCAI» – частина напису на лепті, викарбуваній 29 року нашої ери під час правління Понтія Пилата в Юдеї. «UCAI» є частиною напису «ТIBERIOU CAICAPOC» («Тиберій імператор»). На римських монетах замість літери «С» писали «K», тож ця помилка різальників штампів у давнину свідчить, що її карбували в провінції Імперії (в цьому випадку в Палестині), де правильності написання не надавали суттєвого значення.

У Євангелії від Луки засвідчено, що саме за імператора Тиберія розіп’яли Ісуса Христа. «У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї,  за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі» (Лука 3,1-2). До речі, історичні відомості про цього імператора трохи пояснюють, чому Пилат усе ж видав Ісуса на розп’яття, хоч «жодної провини не знаходив на ньому». Тиберій жорстоко розправлявся з ворогами, з недовірою ставився до друзів, звичною практикою були доноси. Тож після слів юдеїв «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом» (Йоан 19,12), Пилат видав Ісуса на розп’яття. Над лівою бровою виявили відбиток лепти Юлія, яку карбували лише 29 року нашої ери.

Час воскресіння

Науці невідомі інші плащаниці страчених людей, окрім Туринської. Якщо тіло померлого перебуває у тривалому контакті з полотном, то тканина руйнується під дією розкладеного тіла. Туринська Плащаниця не зазнала такої руйнації, бо Ісус Христос воскрес на третій день. «Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління» (Псалом 15,10). Криміналісти стверджують, аби утворився саме такий відбиток крові на полотні, контакт Господнього тіла з поховальним саваном мав бути не менше як 36 годин, але і не більше як 40 годин. Після цього посмертний процес припинився б і всі відбитки крові, лімфи розплилися б. А на Плащаниці відбитки чіткі. Якщо врахувати час смерті Ісуса Христа на хресті (15-та година) і поспішне Його поховання через наближення суботи (новий день розпочинається у єврейській традиції звечора), то Воскресіння Господа могло відбутися десь о 5-й годині недільного ранку. «Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці» (Йоан 20,1). «І промовив Мойсей та Арон до всіх синів Ізраїля: «Ввечері взнаєте, що це Господь вивів вас із землі Єгипетської, а вранці побачите славу Господню…» (Вихід 16,6-7).

Доречно згадати, що в той час, коли в Єрусалимському храмі заколювали ягнят на єврейську Пасху, не переламуючи їм ні однієї кістки, на хресті за спасіння світу помирав Агнець Божий Ісус Христос, у Якого також не було пошкоджено жодної кістки. «Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається» (Псалом 33,21). Причому вся ця храмова церемонія левітів супроводжувалась співом Псалмів (112-117), де мовиться: «Камінь, яким знехтували будівничі, став головним на розі» (Псалом 117,22)…

Хоч апостол Тома увірував «із запізненням», однак особисто дістав ласку від Бога бути серед числа тих, які спасаються вірою. Сьогодні Господь і нам пропонує вкласти руку у ребра Його, звідки задля нашого зміцнення у вірі, а відтак спасіння, витекли кров і вода. Завдяки води-Сповіді, яка очищає, та Крові-Євхаристії, яка дає життя душі, ми стаємо правдиво вірними і спроможними вслід за Томою сказати Христові з благоговінням: «Господь мій і Бог мій».

 

Богдана Слободюк, студентка Катехитично-педагогічного інституту УКУ