Святе Євангеліє дає пізнати нам життя Господа Ісуса Христа, Його діяльність, смерть і воскресіння. Тут Бог відкриває Свою глибоку любов до людини, яку частково можна збагнути, коли роздумуємо над смертю і муками Спасителя. Господь Ісус Христос святій Фаустині Ковальській (монахині, польській містичці) неодноразово наголошував, що найбільших ласк уділить тим душам, які побожно розважатимуть Його страсті, відтак одержать велику користь у духовному поступі, а Господеві принесуть велику радість. Чотири євангелісти подають достатньо опису подій, починаючи з Тайної Вечері й аж до смерті на хресті, аби зрозуміти, які важкі муки, наругу і приниження переніс Ісус Христос протягом тих двох днів. Однак більш детально про бичування, рани, надзвичайно глибокі тілесні страждання Сина Божого можемо сьогодні дізнатися з результатів досліджень Туринської Плащаниці. Саме Туринська Плащаниця вважається тим поховальним полотном, у яке загорнули тіло Ісуса Христа після розп’яття. Католицька Церква виступає з позицій релігійної організації за вшанування цієї реліквії, але не наполягає на її автентичності, віддаючи це питання на розгляд учених. Учені ж після багатьох досліджень стверджують, що зображення на полотні є нерукотворним.

Обриси тіла, що утворилось на полотні, дійсно засвідчують, що на ньому зображення розп’ятого чоловіка (рани на руках і ступнях), який мав на голові терновий вінок, був сильно бичований (численні рани від римського флагрума). Розп’яття у Римській Імперії було ганебною смертю. Так страчували рабів. Тож те, що до наших днів збереглось поховальне полотно розп’ятого, свідчить нам, що намагались зберегти пам’ять про «страченого». Подібно як передаються сімейні цінності з покоління в покоління, аби пам’ятати про щось дуже значуще.

Це полотно має зображення, яке, якщо вважати його дійсно поховальним полотном Ісуса Христа, утворилось на тканині ще до того, як апостоли Іван і Петро прийшли до гробу Спасителя недільного ранку (відбиток зображення тіла відмінний від відбитків крові). «Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці. Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував» (Йоан 20,3-8). Не порожні пелени, які він бачив ще стоячи зовні гробу, змусили Івана повірити, а щось, що він побачив, коли увійшов.

З описів євангелистів відомо, що полотно було чистим і новим, його власне і купив Йосип Ариматейський для поховання Ісуса Христа. «А Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі» (Марко 15,46).

Зображення тіла на білому полотні спочатку було дуже чітким, однак після кількох пожеж у храмах, де зберігалась Плащаниця, тканина пожовкла. Так, після пожежі у місті Чамбер (Франція) 1532 року, християнська реліквія, окрім пожовтіння, була ще й пропалена гарячим сріблом, що капало із розплавленої скриньки, де зберігалась Плащаниця під час пожежі. Тож сьогодні, аби чіткіше побачити зображення Спасителя на полотні, слід відійти на кілька метрів від савана. Водночас це пояснює той факт, що після 1520 року кількість мистецьких творів, які послуговувались зображенням Ісуса Христа на Плащаниці, значно зменшилась.

Подорож у дві тисячі років

Оскільки поховальне полотно для юдеїв вважалось нечистим, то його всезагальний огляд був неможливим, навіть якщо на ньому і засвідчена тайна воскресіння Ісуса Христа. Вважається, що воно перебувало у домі Марії, матері Івана, прозваного Марком, а згодом у дружини Пилата та у євангелиста Луки. Ікони Ісуса Христа перших століть мають настільки велику схожість із зображенням на Плащаниці і з такими анатомічними подробицями, що це може промовляти до нас: Плащаниця була відома у християнських колах від початку заснування Церкви. Зіставлення обличчя з Плащаниці з іконою VІ століття з монастиря Святої Катерини у Синаї показує 170 точок узгодженості; 46 точок узгодженості між рисами обличчя з Плащаниці та мозаїкою VІ ст. із Синайського монастиря; 63 точки узгодженості між обличчям з Плащаниці та обличчям Христа на візантійській монеті VІІ ст.

На європейський континент Плащаниця могла потрапити під час одного з Христових походів, бо вперше вона офіційно згадується у «Меморандумі Д’Арсі» (1389 рік). Цю реліквію виставляють на загальний огляд, вона притягує чимало паломників, але водночас і ведеться дискусія про її походження. Власникові Плащаниці (Жофруа II) закидають звинувачення у художньому створенні полотна з метою наживи і збагачення.

До 1983 року Туринська Плащаниця перебувала у власності Савойської династії. Лише після смерті останнього короля Італії Умберто II (за його заповіддю) християнську реліквію передали у власність Ватикану.

Що стало початком наукового дослідження Плащаниці?

Дві речі зацікавили науковий світ та привернули увагу до цього об’єкта християнського вшанування. По-перше, проби пилку, які взяли з Плащаниці клейкою стрічкою, показали, що найбільше на полотні пилку типово палестинських видів. А по-друге, 1979 року Плащаницю вперше оглянули за допомогою аналізатора VP8, що дало об’ємне зображення людини з полотна. Такого у світі досі не було, бо ж світлини тривимірних зображень не дають. Відтак це спонукало науковців більш детально вивчати поховальне полотно.

 

Які висновки медиків і криміналістів

Рани на тілі розп’ятого повністю узгоджуються з ранами Ісуса Христа, описаними в Євангеліях. Численні рани на тілі Ісуса Христа були завдані римським флагрумом – бичем із шкіряними пасками та з гирками на кінцях. 98 таких ударів спричинили до страшних розривів на спині, попереку, ногах (кожна рана майже 4 см). Воїни били з великою силою, окрім ділянки серця.

Терновий вінок, як видно з Плащаниці, не мав такого вигляду, до якого ми звикли, а радше нагадував «шапочку». Він подразнив потиличний нерв, особливо після кількох ударів тростиною по голові, що могло спричинитись до виникнення травматичного шоку. Зображення на поховальному полотні свідчить, що права щока Ісуса надмірно опухла (довга гематома), грудна клітка збільшена у діаметрі. «Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої – тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування» (Ісая 50,6).

Перечитавши Євангеліє, можемо побачити, що на кожному кроці протягом однієї доби (з четвергового вечора і до 15-ї години п’ятниці) зі Спасителя постійно знущались. Схопивши Його, воїни зв’язали і так водили зв’язаним аж до ранку, били в обличчя кулаками, плювали, глумились і зневажали, змусили нести важкий хрест, до якого потім прибили. Слід зазначити, що євангеліст Лука, який, як знаємо з послань Павла, був лікарем, єдиний говорить про кривавий піт Ісуса Христа. Очевидно, це явище було настільки вражаючим і водночас промовистим для Луки, що він прагнув показати «повноту скорботи і тривоги», яка матеріалізувалася. «Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лука 22,44). Таке явище у медицині (гемосидероз) трапляється дуже рідко, і причини його – інтоксикація, інфекція, резус-конфлікт, гемолітичні токсини (від укусу гримучої змії). Якщо ж, до прикладу, перенести ці причини у духовну площину, то кривавий піт міг бути реакцією на «токсини гріха», які Господь взяв на Себе. «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші» (Ісая 53,5а). «Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі» (Ісая 53,11б).

Засуджений до страти на хресті, Ісус Христос Сам ніс знаряддя смерті. Тільки поперечина хреста довжиною 1,5-1,8 м важила до 57 кг. Уже на той момент знесилений Христос потребував помочі у несенні хреста, під тягарем якого падав тричі. На Плащаниці це видно із трьох глибоких ран на нижній частині лопатки і забоїв на обох колінах. Численні забої викликали травматичний шок та гіповолемію (втрату рідини), прогресувала плевральна ефузія (збір рідини в легенях). Прибиття рук і ніг до хреста великими квадратними залізними цвяхами доповнили глибину болю. Медики кажуть, що коли цвях проходив через руки у хрест, то пошкодив серединний нерв, що викликало найгостріший біль, який тільки може відчувати людина. «Глянь! Я записав тебе в себе на долонях» (Ісая 49, 16). Також на Плащаниці добре видно, що права рука значно довша від лівої, а одна ступня пробита цвяхом двічі.

Те що катування Ісуса Христа були важкими і спричиняли до надзвичайного болю, можна зрозуміти і з того, що Спаситель помер на хресті через кілька годин після розп’яття. Зазвичай розіп’яті висіли на хресті і по кілька днів, доки не наставала смерть. Та й двоє розбійників, яких розіп’яли поряд з Ісусом, померли незадовго після Христа лише тому, що їм перебили голінки. Відтак людина не може підтягнутись, обіпершись на ноги, і вдихнути. Швидкій смерті Ісуса навіть Пилат здивувався: «Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер» (Марко 15, 44). Аби вдихнути на хресті, Ісусові доводилось постійно опиратись ногами і підтягуватись на руках. Це додало ранам на спині ще більше пошкоджень. Покірний своїм катам і такий мовчазний у хресній дорозі Ісус Христос двічі з хреста скрикує голосно. До тілесної агонії додається і надзвичайно глибока душевна: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Матей 27, 46).

Результати аналізу крові з Плащаниці показали високий рівень білірубіну (виділяється під час сильного стресу). Фактично все поховальне полотно було в плямах крові, хоч у єврейській традиції тіло померлого перед похованням омивали, зокрема, було омите і тіло Ісуса Христа. Від одержаних ран тіло Христа щоразу кровоточило, особливо завдаючи болю, коли зривали з нього одяг, до якого присохли рани. Слова пророка Ісаї, що «не було в ньому ні виду, ні краси», засвідчують про сильно понівечене тіло Спасителя. «І настановляє над ними найприниженішого на землі» (Даниїл 4,14).

Якщо у Старому Завіті одні люди вірили у милосердя Боже, а інші Бога боялися, легковажили Ним чи виконували Закон лише через приписи, а не з любові, то в Новому Завіті Воплочений Бог через добровільні страждання і смерть не залишає ніяких сумнівів щодо Своєї безмежної любові до людини. Чи можна бути нечутливим і невдячним Господеві за це? Що може бути вищим від такого вияву Божої любові?!

Підготувала Богдана Слободюк, студентка Катехитично-педагогічного інституту УКУ