ПІСЛЯ СВЯТ
Час «після свят» приходив, –
Хтось знов кудись виходив, –
У школи, на роботи,
Де справи і турботи…
Час «після свят» приходив, –
На кухню хтось заходив, –
Щоб готувати знову,
Уже не щось святкове.
Час «після свят» приходив, –
І зміни в світ приводив, –
Нові ідеї, мрії,
Завдання чи події.
Приводив і дивився,
Хто й після свят трудився, –
Не просто мріяв далі,
А тиснув на педалі.
Час «після свят» всміхався, –
Бо знав, що не мінявся.
До свят чи після, – всюди, –
Мінялись тільки люди…
Наталія Сиротич
СТВОРІННЯ
Жило собі дивне створіння, –
Що здатність незвичну мало, –
Слова його, наче насіння,
Лиш сказані, – вмить проростали.
Зі слів виростали тюльпани,
Дощі, світлі мрії, здоров’я,
Цілунки з морськими вітрами, –
Якщо говорило з любов’ю.
Та тільки-но злилось створіння, –
Тупало ніжками й плакало, –
Колюче з’являлось коріння,
Й трава та була ніякою.
Із нею враз гордо та швидко
З землі проростали війни,
Хвороби, украдені злитки,
Бур’ян і нещирі обійми…
Спочатку створіння мов гралося:
«Нехай проростає що хоче!», –
Уранці вже злим прокидалося,
З сумлінням жило неохоче…
Аж якось таки заблукало, –
Бур’ян височів понад хмари!
Створіння на поміч гукало, –
Кричало: «За що така кара?»
Незоряне небо озвалося:
«Само це створило й блукаєш?!
Зі слів твоїх все це узялося, –
Кого ж ти на поміч гукаєш?»
Створіння схилилося вдячно
Й забуті слова шепотіло:
«Кохаю.., спасибі,.. пробачте,..», –
З любов’ю казало несміло…
І зорі на небі з’явилися, –
І вдома воно опинилося!!!
…Мабуть, , що й в людей так буває, –
Що кажемо, – те проростає,
Що сіємо, – те ми і жнемо,
Як думаєм, – так і живемо…
Наталія Сиротич
