ПОДРУЖЖЯ

А часом нема, що сказати,
І думка своя не до речі…
І варто обом помовчати
У пледом закутаний вечір.

А часом не треба обіймів,
І поруч іти крок за кроком, –
Буває, що серцю надійно
Й тоді, коли відстань в пів року.

А часом двом не до балансу:
До графіків, черги, «як треба»…
Є дні для скидання баласту,
Є дні, –  «це зроблю замість тебе».

А часом не можна мовчати –
Здаватися милим і чемним…
Як серцю до сліз, до – кричати,
Розмова не буде даремна.

А часом не треба дарунків
За гроші, чи тих, що для фото…
Турботи б лиш зо три пакунки
І зустрічі в дверях з роботи.

А часом не треба, – як люди –
Щоб все, як в усіх, – без обмови…
А треба як в нас, – так, як буде, –
Але, щоб разОм, і з любови.

А часом не треба, як в фільмі,
У книзі, сусідів, журналі…
А треба удвох, і надійно, –
Щоб наше лиш ми будували.

А часом не треба поради
Від когось, хто знає, врятує…
Лиш щиро шукати розради
В молитві, де Бога почуєм.

А часом не треба – «Я сильний!»…
Про слабкість сказати й почути, –
Щоб в крихкості нашій, безсиллі
Всю силу Господню відчути.

І… зовсім не треба без віри,
Любові, надії, смирення…
Довіри не трохи – без міри!
Не сім – сімдесят для прощення!

Наталія Сиротич