Проскомидією називається перша частина Літургії, на якій приготовляють хліб і вино для Євхаристійної жертви. Вона вводить спільноту вірних у Божественну Літургію.

Назва «проскомидія» грецького походження і означає привозити, приводити, приносити та класти перед кимось приношення. Назва відображає, що під час проскомидії відбувається приношення дарів.

Традиція приносити дари на Літургію сягає ще апостольських часів, коли вірні приносили хліб, вино, а також мед, олію, овочі та інші продукти. Диякони приймали ці дари та складали їх на окремому столі приношення. Над ними священнослужитель молився за жертводавців. Хліб  і вино вживали для Євхаристії, а інші дари призначалися для потребуючих. Таким чином євхаристійне зібрання вірних мало і суспільне значення взаємного обміну дарами (пор. Ді. 3-4). Саме тому Вечеря Господня називалася Вечерею любові (грецькою «Агапе») (пор. 1 Кор. 1 ).

Ми приносимо Богові хліб і вино як символ нашої праці, а з іншого боку – ми жертвуємо їжу, яка підтримує життя в нас, тобто, жертвуємо наше життя. Христос приймає цю жертву і взамін жертвує Себе нам для того, щоб ми осягнули життя вічне.

Упродовж перших п’яти-семи століть проскомидію, яка ще не була такою молитовно і обрядово багатою, служили на Літургії вірних перед Великим входом. Доказом цього є заборона приймати дари приношень від неохрещених, яка стосувалась усіх охрещених.

Літургія вірних розпочиналась складанням приношення, опісля була анафора, тобто Євхаристійний канон Служби Божої. Від часу, коли в Церкві не було оглашених (людей, які готувалися прийняти святе таїнство Хрещення), проскомидію перенесли на початок Літургії, бо всі присутні могли у ній брати участь, приносити і складати жертву. Про це  довідуємось із кодексу Барберіні (VIII-IX ст.). До XII століття проскомидія збагачується молитовними текстами, обрядами. З XIV століття маємо вже точний опис обряду служіння проскомидії, спосіб вирізування агнця і малих частиць та інше.

Для служіння проскомидії вживають просфору. Слово просфора походить з грецької мови і означає приношення, дар. Це невеликий круглий хлібець із дріжджового тіста, який складається з двох частин, верхньої і нижньої, які символізують дві природи Христа — Божу та людську. Зверху на просфорі є печать із зображенням хреста та написом «ІС ХР НІКА», що перекладається з грецької як «Ісус Христос перемагає».

Для Літургії має вживатися чисте природне виноградне вино, бажано червоного кольору.

Проскомидія служиться за зачиненими Царськими дверима. Після виголосу «Благословен Бог наш» священик бере просфору та тричі творить копієм знак хреста поверх печаті просфори промовляючи: «На спомин Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». Ці слова стосуються не лише хліба, а й усього богослуження, адже Господь, після завершення всього таїнства, додав такі слова: «Це робіть на мій спомин» (1 Кор. 1 , 24).

З просфори священник вирізає Агнця, що супроводжується словами з пророцтва Ісаї про заколення ягняти (пор. Іс. 53). Пробиваючи копієм правий бік печаті, священник промовляє: «Немов ягня на заколення ведено Його», — ліву: «І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, безголосий, так і він не відкриває уст Своїх». Коли проколює горішній бік говорить: «У смиренні Його суд над Ним відбувся», а долішній — «а про рід Його хто оповість». Кладучи Агнця на середину дискоса, священик промовляє: «Бо візьметься від землі життя Його». Далі священник робить на нижній стороні Агнця глибокий хрестоподібний надріз, говорячи: «Жертвується Агнець Божий, що бере гріх світу, за життя світу і спасіння». Христос є пасхальним агнцем, що бере на себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29). Покладення Агнця в центрі дискоса є знаком того, що воплочений, розіп’ятий і воскреслий Христос — осердя всесвіту й історії. Тоді священник копієм проколює правий бік Агнця, промовляючи слова з Євангелія від Йоана  (19,  34-35) і вливає в чашу вино та воду на знак цієї події.

Відтак священник виймає частиці з просфори і кладе їх у відповідному порядку на дискос, згадуючи чини святих. Перша частиця є «На честь і пам’ять преблагословенної Владичиці нашої Богородиці» та поклавши її на дискос праворуч Агнця виголошує слова псалма: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена» (пор. Пс 45, 10).

Далі священик виймає дев’ять частиць на честь і пам’ять ангельських сил та всіх святих і кладе їх ліворуч Агнця згори вниз у три ряди по  три промовляючи:

1. Чесних небесних сил безтілесних.
2. Чесного, славного пророка, предтечі і хрестителя Йоана, і всіх святих пророків.
3. Святих славних і всехвальних апостолів Петра й Павла, і всіх інших святих апостолів.
4. Святих отців наших, святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого, Атанасія й Кирила, Миколая, що в Мирах, Кирила й Методія, учителів слов’янських, святого священномученика Йосафата, і всіх святих святителів.
5. Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана, святих великих мучеників: Димитрія, Юрія, Теодора, Тирона, і всіх святих мучеників і мучениць.
6. Преподобних і богоносних отців наших: Антонія, Євтимія, Сави, Онуфрія, і всіх преподобних отців і матерів.
7. Святих і чудотворців, безсрібників: Косми й Дам’яна, Кира й Йоана, Пантелеймона і Єрмолая, і всіх святих безсрібників.
8. Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни.
9. Святого (ім’я, якого храм і якого день), і всіх святих; їх молитвами завітай до нас, Боже.

Далі священик кладе частицю за Святішого Вселенського Архиєрея Папу Римського Блаженнішого Патріарха, єпископа цієї єпархії (де служиться Літургія), священиків, дияконів і всю братію та всіх православних християн. Всі частиці, які були вийняті з просфори за здоров’я, кладуться у ряд на дискосі нижче Агнця.

По тому священик поминає померлих «фундаторів святого храму цього», померлих, кожного поіменно і «всіх у надії воскресіння, життя ві- чного». Вийняті частиці кладе на дискосі нижче частиць за живих. Укінці священик кладе частичку за самого себе.

Це покладання частичок навколо Агнця на дискосі показує, що Христос збирає навколо Себе всю Церкву: земну і небесну. А поминання всієї Церкви показує нам істинний, жертовний характер проскомидії, показує наш стосунок до Христової жертви та до творення навколо Агнця нового творіння.

Сила й радість цього поминання у тому, що в ньому долаються перешкоди між живими й мертвими, між земною Церквою й небесною, бо всі ми — і живі, і померлі — «померли, й життя наше поховане з Христом у Бозі», бо зібрана на дискосі вся Церква на чолі з Божою Матір’ю й усіма святими, бо всі об’єднані в цьому приношенні Христом Свого прославле- ного й обожествленного людства Богові й Отцеві.

Далі священник благословляє кадило, промовляючи: «Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як приємний запах духовний; Ти ж прийми його в пренебесний Свій жертовник і пошли нам благодать Пресвятого твого Духа», — та покриває дари. Кадильний дим, підносячись до неба, є знаком піднесення нашої молитви до Бога. Під час покривання й кадіння приготовлених дарів перечислюються кадило, звізда, вселенна, ріки, хвилі морські, небеса, ціла земля, світ Божий — усе є висловом Його краси й сили, усе приймає благословення Боже, усе співає Йому хвалу. Тоді священик виголошує: «Благословен Бог наш, що так ізволив…», — та читає молитву предложення, у якій молиться щоб Бог Отець благословив це предложення та прийняв його у Пренебесний жертовник, щоб пом’янув «тих, що принесли, і тих, за кого принесли» і щоб зберіг нас «неосудними в священнодіянні божественних Тайн».

Те, що проскомидія звершується за зачиненими дверима, не означає, що вірні не є її учасниками. Адже ця жертва приноситься за  «тих,  що принесли, і тих, за кого принесли». Вірні беруть участь у проскомидії, подаючи прохання за себе самих та інших людей і приносячи пожертви. Покладання на одному дискосі «поіменних» частичок виявляє приналежність усіх вірних до одного Христового Тіла і через те сопричастя з Богом і одне з одним (див. Катехизм УГКЦ 348-354).