Серед усіх елементів святої традиції, які виконують роль вказівних стовпів у наших мандрах, виділяється один, величний і поважний. Він наче нагадує нам, що ми вирушили не на звичайну прогулянку задля розваги, а у серйозну подорож, яку починаючи від св. Павла, Церква розглядала як військовий похід у борні Духа:

«Нарешті кріпіться в Господі та в могутності Його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися» (Еф. 6, 10—13).

Метою цієї незримої боротьби, як згодом назвали її Отці, є звитяга над всіляким ворогом на шляху до успішного завершення нашої мандрівки, тобто злуки з Богом. Ми можемо усвідомлювати на рівні інтелекту, що Отець дарує нам нове життя в Ісусі Христі, що ми отримали дар Святого Духа і покликані жити як Божі діти. Проте водночас ми вельми схильні дозволяти повсякденному світові з усіма його клопотами настільки нас поглинати, що часом втрачаємо з поля зору перспективу кінця своїх мандрів. Щоб усякчас мати цю мету перед очима, потрібно боротися.

Отці постійно нагадують нам, що ця борня є найскладнішою з усіх різновидів боротьби, бо відбувається у нашому серці посеред пристрастей, притаманних надламаній людській природі. У нас всередині змагаються між собою дві сторони: «стара людина», яка колись зазнала падіння, і Нове Створіння, охрещене у Христі. І, за словами св. Павла:

«…Прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа — до життя і миру; тому що прагнення тіла вороже Богові — бо не кориться законові Божому, та й не може. Тілесні не можуть подобатися Богові.

Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас… Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити; бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити» (Рм. 8: 6—9, 12—13).

Як і будь-яке серйозне починання, духовна боротьба, яку ведуть християни, вимагає самопосвяти і дисципліни. Не можна сподіватися сягнути майстерності у якійсь царині, лишень час від часу забавляючись у ній задля розваги. Так само й борню серця слід вести безугавно і не вагаючись; вона за самою своєю природою є тривалою і вимагає постійних зусиль. Тому Церква наголошує на потребі в аскетизмі — дисципліні Духа. Аскетизм — це щось на зразок плану боротьби, укладеного тим, хто бере у ній участь, який дає змогу подолати свої потяги і жалість до самого себе та поставити Бога на перше місце у своєму житті. Це підвладна суворій дисципліні спроба віддати все своє життя Богові, щоб дозволити керувати собою Його Духові, а не пристрастям надламаної людської природи.

Як режим вояка чи спортсмена відзначається різноплановістю, так і дисципліна аскетизму вимагає, щоб християнський ратоборець готувався до бою по-різному. Велику роль тут відіграє спроба визволитися від свавілля плоті. Це намагання називаємо постом. Завдяки фізичному утриманню від їжі чи інших речей, котрі приносять нам втіху, ми можемо зрозуміти, що насправді живемо не хлібом єдиним і не тими «потребами», без задоволення яких, на наше переконання, не можемо обійтися. Тож піст є не обмеженням негативного характеру, а позитивним зусиллям з нашого боку, спрямованим на визволення з-під ярма фізичних потреб.

Аскетичну дисципліну не слід зводити суто до боротьби з лакімством. На глибшому рівні християнська борня передбачає поборювання внутрішньо властивих нам якостей:

заздрості, гордощів, відчаю та лінощів — ворогів, котрі причаїлися в глибинах нашого серця і нападають на нас за будь-якої нагоди. Щоб Божа ласка діяла в нас на повну силу і могла подолати цих супостатів, особисте зобов’язання і щоденні зусилля з нашого боку мають стати непорушним правилом. Неспроможність постійно бути напоготові є і завжди буде причиною того, чому християни зазнають невдачі в спробах сягнути постійних і тривалих духовних звитяг у протистоянні, яке точиться стільки, скільки тягнеться наша мандрівка.

ЛІТУРГІЙНІ СТУДІЇ ДЛЯ КАТЕХИТА

Жодна із церковних традицій не викликає сьогодні такого несприйняття, як практика дотримання посту. Її вважають нікому не потрібним самокатуванням. Така думка опирається на загальноприйняте у світі переконання: нам не потрібно ні в чому собі відмовляти, а найкращим способом життя є задоволення всіх своїх інстинктів та бажань. Ми живемо у споживацькому суспільстві, де використання предметів розкоші всіляко заохочується задля підтримки виробництва.

Для християнина, одначе, піст сповнений радістю. Дні посту Церква називає днями «алилуя», що значить «хвала Господу». Ми прославляємо Бога, бо, зрікаючись себе, змітаємо перешкоди на шляху до святості (у значенні «цілісності») і можемо бачити діяльність Бога у своєму житті. Так, люди сьогодні утримуються від їжі з багатьох причин: щоб втратити зайву вагу, щоб виразити протест проти вбивства тварин чи прихильність до певної ідеї, проте для християнина піст є визнанням віри. Дотримуючись посту, ми робимо крок до визволення від «клопотів, багатств і життєвих розкошів» (Лк. 8, 14), які є перепоною між Богом і нами. Постячи, ступаємо слідами Христа, який постив сорок днів і сорок ночей перед тим, як з’явитися світу. Отже, піст є одним із засобів стати подібними до Бога і виявити послух Господеві, який сказав: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 48).

Втім, дотримуючись посту, потрібно бути обачним, щоб не потрапити у пастку. Не слід виставляти свій піст напоказ і не варто думати, що через самозречення можемо виправдатися перед Богом. Господь велить нам не виявляти свого посту іншим, щоб не наражатися на спокусу гордині (Мт. 6, 17). Так само Ісус засудив фарисея, який вважав себе святішим за інших, бо постив двічі на тиждень (Лк. 18, 9—14). Якщо нам не вдається постити з радістю і зростати завдяки здобутому таким чином досвіду, значить ми ще не дозріли до посту і маємо вдовольнятися дрібнішими актами самозречення. Більше того, потрібно дбати, щоб піст не перешкоджав нам дотримуватися важливіших положень Христового закону, який приносить свободу. Ісая закликає нас: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитися, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58, 6 — 7).

Так, посту властиві обмеження, він не може спасти нас сам по собі, він є всього лишень засобом для досягнення вищої мети і часом ним прикриваються лицеміри, та все це зовсім не означає, що нам слід уникати цього вельми помічного способу зректися себе і відкритися перед Богом та перед іншими. Піст — це один із засобів, що вказує, як ми прагнемо добра і праведності й охоче пожертвуємо тим, що нам дороге, аби сягнути чогось величнішого і дивовижнішого. Спосіб цей достоту могутній, бо багатьом видається занадто проблематичним. Він символізує діяння віри у світі, де панують інші цінності.

Мета

Допомогти учням глибше зрозуміти, що вірність діалогу з Богом, який підтримуємо під час своєї мандрівки, вимагає дисципліни, дотримання посту, певних цінностей, правил і ладу.

Необхідні матеріали

• Біблія,
• ікона,
• олівці,
• катехизм «Мандрівка».

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК КАТЕХИТА РОЗДУМИ ПЕРЕД УРОКОМ

Після того, як ви, готуючись до заняття, прочитаєте матеріали цього уроку, поміркуйте над поданими нижче запитаннями і внесіть відповіді до свого «Особистого щоденника».

• Щоб серйозно сприймати свою життєву мандрівку, потрібна дисципліна. Яких аспектів дисципліни вам складно дотримуватися? Можливо, вам важко рано вставати, готувати їжу, не запізнюватися, готуватися до занять чи ще щось?
• Що вам дало в цьому плані ведення щоденника?
• Які цінності ви бачите у дотриманні посту?

ВСТУПНЕ ЧИТАННЯ І РОЗДУМИ

Християнське життя приносить велику радість, однак вимагає і зусиль та серйозної праці. Не докладаючи зусиль, віруючий навряд чи по-справжньому наблизиться до Бога. В уривку, яким ми розпочнемо сьогоднішнє заняття, св. Павло порівнює віруючого зі спортсменом, котрий повинен робити все, що може, якщо прагне досягнути позитивних результатів у спорті, і дає кілька підказок, як це зробити.

Прочитайте 1 Кор. 9, 24 — 27.

Щоб бути готовим до «марафону» християнського життя, маємо контролювати своє тіло, як каже св. Павло, інакше у нас мало надії добре пробігти дистанцію.

ДОСВІД

Повідомте учням, що кожного з них відібрали для участі в Олімпійських іграх. Скажіть, що вони можуть змагатися у тому виді спорту, до якого, на їхню думку, най­більше надаються. Наприклад:

• плавання
• біг
• стрибки у висоту

Нехай учні разом укладуть список приблизно з десяти правил, яких необхідно до­тримуватися під час підготовки до Олімпіади. Вони можуть назвати:

• щоденні фізичні вправи
• тренування протягом щонайменше години на день
• необхідність рано вставати
• необхідність швидко лягати спати
• відмова від певних продуктів для підтримання форми
• відмова від багатьох речей, що приносять задоволення, але не обов’язково користь

Продовжуйте дискусію з учнями, скориставшись такими запитаннями, які допоможуть їм у роздумах:

• Чому для того, хто прагне досягнути успіху на Олімпіаді, дотримання таких правил є просто необхідним?
• Як ви гадаєте, вам під силу буде дотримуватися такої дисципліни, щоб добре підготуватися до Олімпіади? Чому?
• Які вимоги дисципліни видаються вам найважчими? Чому?

ПОДАЛЬШИЙ ДОСВІД

Прочитайте разом із учнями історію одного танцюриста, (дод. 1). У роздумах над прочитаним використайте наведені нижче запитання, започаткувавши у такий спосіб дискусію.

• Через що довелося перейти героєві оповідання, щоб сягнути успіху в танцях?
• Як йому вдавалося дотримуватись дисципліни?
• Завдяки чому він зумів продовжити свій шлях до мети?

В усіх царинах життя, які ми сприймаємо серйозно, існує потреба у дисципліні — чи то у спорті, чи в музиці, чи в освіті. Щоб досягнути мети, яку ми перед собою поставили, потрібно сумлінно працювати.

Так само і в житті духовному! Автори праць на духовну тематику наголошують на необхідності виховувати у собі здатність до самоконтролю. Не оволодівши завдяки духовним вправам собою, неможливо вижити в духовному плані. Тих, хто ставиться до християнського життя серйозно, завжди заохочували до зусиль, спрямованих на здобуття певного контролю над собою. Було встановлено особливі правила чи вказівки стосовно молитви, посту та милостині.

На останньому занятті ми наголошували на необхідності зростати у відносинах з Христом через молитву; сьогодні ж ми зробимо акцент на необхідності дотримуватися посту як ще одного засобу зростання у відносинах з Христом.

Піст або ж утримання від їжі — це практика, яка існує також і в інших релігіях. Сьогодні багато людей постять з огляду на найрізноманітніші причини. Хтось постить просто для того, щоб мати гарну фігуру, хтось — через вимоги дієти, пов’язані зі станом здоров’я, інші — з політичних міркувань. Можливо, ви пригадуєте голодування, до яких вдавалися представники певних угруповань.

Християнський піст, одначе, є чимось більшим, аніж просто постом заради посту. Християни постять з інших причин. Наш піст — то не просто різновид дисципліни чи добрий спосіб досягнути потрібного результату.

Це спосіб життя, заснований на вірі в Ісуса Христа.

НАСТАНОВНА ЧАСТИНА

Багато людей полюбляють займатися спортом. Вони можуть бігати, грати в теніс чи у м’яча, щоб відпочити, розважитися чи скинути надлишок енергії. Проте професійні спортсмени, які справді хочуть чогось досягнути у спорті, займаються з іншою метою. Вони щодня довго тренуються, уникаючи всього, що може їх ослабити чи відволікши від мети, спрямовують усю свою енергію в одне русло. Власне такі люди перемагають на змаганнях, б’ють рекорди і здобувають чемпіонські титули.

Християни покликані бути атлетами духа; вони повинні розвивати і розбудовувати свої духовні м’язи, щоб отримати перемогу в турнірі під назвою життя. Не слід вважати, що ми змагаємося між собою, намагаючись випередити свого ближнього, щоб тільки не втратити шансів на виграш.

Нам, як і плавцям чи бігунам на чемпіонаті, не варто стежити за тим, що роблять інші; краще подбати про те, що робимо ми.

Спортсмен працює за спеціальною програмою, за допомогою якої оволодіває своєю дисципліною, якщо, звісно, хоче бути хорошим. Так само і віруючий має тренувальні вправи, які він повинен опанувати, щоб стати атлетом духа.

Як і у спортсмена, ці вправи поділяються на тілесні і духовні. Християнська тренувальна програма називається аскетизмом.

СТУПЕНІ АСКЕТИЗМУ

Перше, що має зробити спортсмен, якщо він хоче здобути справжню майстерність, це усвідомити власні переваги і недоліки, свої сильні і слабкі сторони. Тільки достеменно вивчивши свій стан, він зможе працювати над тим, щоб його покращити. Ці слова стосуються і атлета духа. Християнин повинен з’ясувати, що діється у нього всередині: вияснити свої сильні й слабкі сторони і те, як працює його розум та діють почуття, щоб передбачити свою реакцію в різних життєвих ситуаціях. Доречною тут є відома фраза: ніхто не зможе пізнати Бога, не пізнавши спершу себе самого.

Для цього існують різні способи. Один із них — це вдатися до допомоги старшого чи духовного наставника (ми вже згадували про це на попередніх уроках); так робить чимало людей. Ще один спосіб полягає у веденні духовного щоденника, подібного до того, який ви заповнюєте після кожного заняття.

З дня на день занотовуючи свої думки і почуття, ми зможемо краще себе пізнати і вирішити, якими саме духовними вправами нам варто зайнятися.

Будь-який спортсмен змушений позбуватися всього, що може стати на заваді його тренуванням, чи то ослаблюючи його, як, скажімо, наркотики та алкоголь, чи то забираючи надто багато часу, що, звісно, відбивається на якості тренувань. Християнському атлетові теж потрібно відкласти деякі речі, які перешкоджають його тренуванням. Власне тому атлетові духа велено будувати своє життя довкола речей Божих, щоб знаходити радість радше у Господі, ніж деінде. Християнин має обрати основний напрямок, в якому протікатиме його життя.

Однією з речей, яких атлети духа вчаться позбуватися на перших порах, є необмежене вдоволення своїх бажань. У людей, котрі їдять, п’ють, сплять, дивляться телевізор, коли тільки заманеться, невдовзі з’являється відчуття, що вони вже не можуть обійтися без цього. Своє життя вони будують довкола задоволення своїх забаганок, і їм не вистарчає внутрішньої стійкості, щоб зректися себе і гартувати свій дух. Християнський атлет повинен тренуватися, обмежуючи в обсязі і частоті сон, приймання їжі та питва чи інші речі, що приносять задоволення, аби не потрапити до них у залежність: інакше він сам стане служити їм замість того, щоб вони служили його потребам.

Особливою нагодою для такої діяльності є піст. Це може бути: утримання від їжі протягом певного періоду, суттєве обмеження якості їжі, яку споживаємо, або ж відмова від речей, що приносять задоволення. Дотримуючись посту, ми перш за все починаємо бачити, як багато, на наше переконання, нам потрібно, щоб жити, без скількох речей ми, на перший погляд, не можемо обійтися. Однак, якщо ми стоятимемо на своєму, то зрозуміємо, що нам до снаги обмежити кількість та якість їжі. Нам під силу розвивати в собі внутрішню силу і звільнитися від потреби задовольняти кожну забаганку свого тіла.

Постити можна, ясна річ, коли завгодно; дехто так і робить. Однак Церква встановила упродовж року конкретні періоди, які особливо надаються для такого різновиду духовних вправ. Найважливішим з них є 40-денний Великий піст. Інші пости встановлено перед празниками Різдва Христового, Успенням Пресвятої Богородиці і святом святих Петра і Павла. Постами є також більшість серед та п’ятниць протягом року, коли пригадуємо зраду і хресну смерть Христа.

РОЗДУМИ НАД НАСТАНОВНОЮ ЧАСТИНОЮ

Нехай учні впродовж наступних десяти хвилин вдумливо прочитають текст з додатку 2, який підсумовує настановчу частину уроку; потім хай дадуть відповіді на такі запитання:

• Чим тренування спортсмена подібні до духовних тренувань християнина?
• Назвіть кілька кроків з християнської тренувальної програми — аскетизму.
• Яке значення має піст? В які особливі періоди протягом року Церква заохочує до посту?

РОЗДУМИ НАД СВЯТИМ ПИСЬМОМ

Ісус дає нам кілька порад стосовно того, як постити і як не постити, адже ми можемо приступити до свого тренування не так, як належиться, хоч і з добрими намірами.

Прочитайте Мт. 6, 16—18.

Попросіть учнів поміркувати над прочитаними словами, написавши відповіді на подані нижче запитання.

• Ісус розпочинає свою пораду зі слів: «Коли ж ви постите…». На вашу думку, чому Він сказав «коли», а не «якщо»?
• Чому Ісус вказує на піст як на індивідуальну річ?
• Чому, «намастивши свою голову й умивши обличчя», ми перетворюємо піст на свою особисту справу?

Під час обговорення відповідей наголосіть на потребі серйозно відноситися до хрис­тиянського життя, а також на тому, що піст є одним із основних аспектів відповідної дисципліни.

 

З ВЧЕННЯ ОТЦІВ ЦЕРКВИ

Разом із учнями вголос прочитайте уривок з писань св. Йоана Золотоустого, а тоді спільно поміркуйте над значенням прочитаного під час обговорення, в якому скористайтеся поданими після тексту запитаннями.

«Цінність посту полягає не тільки в утриманні від їжі, а й у відмові від гріховних звичаїв, бо той, хто зводить свій піст до утримання від м’яса, просто-напросто перетворює його на жарт. Нехай постять не тільки уста, а й око, і вухо, ноги і руки, й усі частини нашого тіла. Руки нехай постять, не тягнучись до багатства. Ноги не­хай постять, не біжучи до заборонених розваг. Очі нехай постять, не витріщуючись жадібно на те, що їх приваблює.

Найбільш безглузда річ, яку лишень можна собі уявити, – постити, утримуючись від м’яса та заказаної їжі і водночас дозволяти своїм очам живитися тим, що забо­ронено. Ви не їсте м’яса? То нехай постять і ваші вуха. Для них піст – це заборона дослухатися до наклепницьких чуток. Нехай постять також і уста, не провадячи нечистих розмов. Бо що доброго в тому, що ми утримуватимемось від риби і птиці, але кусатимемо і пожиратимемо своїх братів?»

Св. Йоан Золотоустий

• Св. Йоан стверджує, що той, хто вважає, що піст — це тільки утримання від м’яса, дуже помиляється. Чим, за його словами, є піст?
• Наведіть кілька прикладів, що для вас означає «спонукати до посту очі і вуха».

ПІДСУМКОВІ ПУНКТИ

На завершення уроку підкресліть такі підсумкові пункти:

• Тренування свого внутрішнього єства є одним із основних аспектів християн­ського життя.
• Головним символом цього тренування є піст, оскільки він дисциплінує наші най- основніші бажання.
• Хоч Церква закликає нас до посту у певні періоди року, піст все ж є особистою справою між нами і Богом.

ЗАКЛЮЧНА МОЛИТВА

Попросіть учнів зібратися біля покуття і представте їм заключну молитву уроку такими словами:

«Благодаримо Тебе, Христе Боже наш, бо у теперішньому часі посту до спасіння нас привів єси. В цей короткий, визначений час, Ти приготував нам лік від найбільших ран душевних, і потрудився над тим, щоб відкинути множество гріхів. Молимо Тебе, Всеблагий, відкинь від нас, у час посту, усе лукавство фарисейське і смуток нещирий. Упокори гордість стриманістю; віджени усяке негідне поводження, розмову і помисли. Сповни нас радістю і істиною і Дусі Святому, Якого зіслав єси. Керуй нами у боротьбі із пристрастями. Укріпи нас у війні проти гріха; Приготуй нас, через повздержність від їжі і всякого ворожого зла, для слідування Тобі, Який постом показав нам перемогу над дияволом, і для участі у смерті та воскресінні і насолодах життя вічного, які приготував єси для тих, хто голодний і спраглий праведності Твоєї. Укріпи нашу владу, постом і вірою у Тебе, супроти всякого наступу ворожого, бо Ти єси Бог Спас наш і Тобі слава подобає, із безначальним Отцем Твоїм і всесвятим, благим і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.» (Заамвонна молитва сиропусної неділі)

ДОДАТОК 1

Історія одного танцюриста

Багатьом людям подобаються танці. Одні захоплюються цим мистецтвом, спо­глядаючи його, інші долучаються до нього безпосередньо. Танцюють в барах та на дискотеках, на вулицях й у школах і навіть просто вдома. Як член університетського ансамблю “Мрія” я танцюю в театрах та інших концертних сценах. Щоб стати учасником цього ансамблю, мені потрібен був багаторічний досвід та дисципліна. Але досягнути цього було дуже нелегко.

У школі, навчаючись вже у старших класах, поставив перед собою вибір: або баскет­бол у команді коледжу, або танці в університетському ансамблі ‘Мрія”. Щоб досягнути успіху в одному напрямі, потрібно було пожертвувати іншим. Я почав обмірковувати аргументи “за” і “проти”. У чому я сягнув найбільшого поступу? Що вабило мене настіль­ки, щоб продовжувати займатися цією справою ще чотири роки? У баскетболі шансів на успіх було менше: мені бракувало досвіду. Танцями ж я займався з семи років. Таким чином, я почав здійснювати кроки, які наближали б мене до мети.

Я вирішив вступити до танцювального ансамблю “Чобіточки”, що діяв при моїй парафіяльній церкві. Приналежність до цього ансамблю приносила користь, але вона вимагала важкої праці. Репетиції та заняття, що тривали годинами, видавалися стра­шенно довгими й нудними, особливо, якщо врахувати, що багато моїх друзів мали вільний час на кіно та розваги. Деколи я навіть заздрив свободі, якою вони насолоджу­валися, бо в моєму житті панував жорсткий розклад і дисципліна

Але переді мною була мета: вступ до університету та університетського ансамблю “Мрія”. В останній рік навчання у школі я прийшов до цього ансамблю на вступний перегляд. Роки важкої праці виявилися не марними. Я вступив до університету і отримав запрошення до “Мрії”.

Винагородою за досвід, набутий у танцях, стали далекі гастролі у товаристві друзів. Проте продовжувати кар’єру в “Мрії” і водночас навчатися в університеті дуже важко, якщо не підпорядкувати своє життя певній дисципліні. Поєднати навчання, репетиції і належний відпочинок надзвичайно складно. Та я переконаний, що майбутня винагорода варта витрачених зусиль. Хоча наразі дисципліна й видається річчю доволі осоружною, однак це власне та ціна, котру я маю заплатити за досягнення мети, яку поставив перед собою.

ДОДАТОК 2

(підсумок настановчої частини уроку)

Багато людей любить займатися спортом; щодня трохи побігати, раз чи два на тиждень пограти в теніс чи у м’яч лише для того, щоб відпочити, розважитися чи скинути над­лишок енергії. Проте є також люди, які займаються спортом професійно, прагнучи досягнути конкретної мети. Вони трену­ються щодня протягом тривалого часу, виробляючи при цьому певний світогляд.

Християни покликані бути спортсменами в царині духа. Ми повинні розвивати і нарощувати свої духовні м’язи, щоб стати переможцями в турнірі життя. Тут, як і у спорті, деякі вправи мають на меті розвиток тіла, а деякі — зміцнення духу. Власне програма тренувань для християнина називається аскетизмом.

У духовних мандрах перший крок до дисциплінованого життя полягає в необхідності з’ясувати, що відбувається у нас всередині. Усвідомлення власних переваг і недоліків дасть нам змогу проаналізувати, як ми реагуємо в різних життєвих си­туаціях і чому реагуємо саме так, а не інакше. Це можна зро­бити при допомозі духовного провідника, старшого, а також завдяки веденню духовного щоденника. Викладення на папері своїх думок та почуттів допоможе нам краще пізнати самих себе, і ми, відповідно, краще знатимемо, над якими аспектами свого життя потрібно працювати.

Другим найважливішим кроком на шляху аскетизму є відмова від необмеженого задоволення своїх бажань. Якщо ми будуватимемо своє життя довкола задоволення власних потреб і бажань, то не матимемо тієї внутрішньої стійкості, необхідної для тренування духу. Як християни, ми повинні вправлятися, щоб прагнення життєвих насолод не визначило стилю нашого життя і не панувало над нами замість того, щоб служити вирішенню проблем, що постають перед нами.

Особливою нагодою для такого тренування є піст. Це утримання від їжі протягом певного періоду, суттєве обмеження якості харчів, які споживаємо, або ж відмова від речей, що приносять задоволення. Піст сприяє розвиткові внутрішньої міцності і звіль­няє нас від потреби задовольняти кожну забаганку. Церква визначила періоди в році, які є особливо придатними для дотримання посту, хоча постити можна коли завгодно (бажано під керівництвом духівника). Найважливішим із встановлених Церквою постів є сорокаденний Великий піст. До інших постів належать періоди перед празниками Різдва Христового, Успення Пресвятої Богородиці, святих Петра і Павла, а також більшість серед та п’ятниць протягом року, коли пригадуємо зраду і розп’яття Христа.